Пристрасті в Бельгії: що коїться з українськими легіонерами в Брюгге

У чемпіонаті Бельгії зараз виступають п'ять українських футболістів. Втім, цілком можливо, що найближчим часом їхня кількість може збільшитися. Річ у тім, що віднедавна у Брюгге, окрім Романа Яремчука та Едуарда Соболя, з'явився ще 17-річний Олександр ЯКИМЕНКО, вихованець Ворскли та Шахтаря.

Про те, як цей атакувальний півзахисник опинився в Бельгії, він розповів кореспонденту КОМАНДИ1.

— Олександре, що до тебе є, по суті, лише офіційна інформація, що ти минулого літа підписав контракт із Брюгге. Розкажи сам, як усе було?

— На початку війни, точніше у березні, молодіжний склад Шахтаря виїхав до Хорватії. Потім мене викликали до юнацької збірної, потім я знову повернувся до клубу. При цьому я постійно перебував на зв'язку зі своїм агентом, який підшукував мені клуб для продовження кар'єри. У результаті мені запропонували поїхати до Брюгге. Спочатку було багато проблем із документами, мене не могли зареєструвати, бо я мав трудовий договір із Шахтарем. Тільки влітку я зміг підписати з бельгійцями контракт на маленький термін. А вже у грудні я підписав нову угоду. Цей, вже професійний контракт набуде чинності влітку 2023 року.

— Відомо, що ти тренувався з першою командою. Отже, з Романом Яремчуком та Едуардом Соболем?..

— Так. Вони мені дуже допомогали. Давали необхідні поради, як швидше адаптуватися в новому середовищі. Насамперед, вони говорили, що треба працювати, не покладаючи рук і завжди бути сконцентрованим. За таких умов все вийде.

— Мовний бар'єр є?

— Спершу була просто катастрофа. Я взагалі не знав жодної іноземної мови. Але поступово вивчення англійської мені допомогло. Зараз, у принципі, все розумію та можу спілкуватися з партнерами по команді. При цьому я ходжу до школи і вивчаю фламандську мову, якою спілкуються в цій частині Бельгії.

— Клуб винаймає тобі житло?

— Я живу в сім'ї. Вони працюють із клубом, якщо я не помиляюся, навіть підписано контракт. Це коли приїжджають молоді гравці, їх приймають у своєму будинку. Таких родин три. Можна було б оселитися в гуртожитку чи, скажімо, інтернаті, але там не дуже комфортно.

— Ти виступаєш за команду U-18?

— Зараз я тренуюся із дублем (U-23), а граю за команду (U-18). Можливо, в наступному турі вдасться дебютувати за молодіжний склад.

— Ти залучався до юнацької збірної…

— Так. До збірної, яку очолює Олег Кузнецов. Може, й цього року потраплю на олівець наставнику. Принаймні докладу до цього всіх зусиль.

— За той час, що ти працюєш у Бельгії, що тебе найбільше вразило?

— Те, що тут дуже велика конкуренція. Остання команда може виграти у лідера, і це не вважатиметься якоюсь суперсенсацією. В Україні такого не було. Для мене це новий футбол. На Батьківщині я грав по-іншому. У Шахтарі я був правим нападником, а у Бельгії дію на позиції десятки.

— Для тебе проблемою перебудуватися?

— Ні, бо коли я ще грав у Полтаві, то діяв у центрі поля.

— Хто доклав руку до твого становлення?

— Спершу я був у ФК Полтава. Там я довгий час працював під керівництвом В'ячеслава Петровича Чернявського, який прищеплював мені більше техніки та холоднокровності на полі. Згодом мені потрібно було грати у ДЮФЛ, тому я перейшов у Ворсклу (U-14), і там мене тренував Олександр Олександрович Єжаков. Цей фахівець робив акцент на фізичній готовності, характері. Було дуже тяжко, але це мені згодом дуже допомогло, оскільки у дублі Брюгге також дуже великі фізичні навантаження, інтенсивність. У першій команді такого нема.

— Які ти бачиш для себе перспективи в Бельгії?

— З України складніше потрапити до якогось сильного європейського чемпіонату. А от у Бельгії дуже багато скаутів стежать за найперспективнішими футболістами. І якщо гравець на видноті, то його обов'язково помітять.

— Професійне зростання у перспективі може допомогти у тому, щоб на тебе звернули увагу й тренери головної команди країни.

— Для цього ще треба багато працювати. Але, гадаю, у будь-якого футболіста завжди є мрія вдягнути футболку своєї національної команди. Я не виняток.

Сергій ДЕМ'ЯНЧУК