Олег Білик: «Бог милував — проти росіян я ніколи не грав…»

Голкіпер Олександрії, колишній капітан молодіжної збірної України дав ексклюзивне інтерв’ю нашому сайту.

Олеже, ти родом з Тернопільщини, але досі перебуваєш в Олександрії. Чому не поїхав до більш безпечного місця?

— На жаль, зараз в Україні скрізь неспокійно, і ракети літають там і тут. Війна застала мене саме в Олександрії, ми готувалися до відновлення чемпіонату, але…

Звісно, мої рідні та близькі відразу почали закликати до того, щоб я приїхав додому. Втім, ми з дівчиною вирішили залишитися. В Олександрії у нас є певні волонтерські справи, і ми ними потроху займаємося. До того ж, тренерський штаб для бажаючих проводить тренувальний процес. Гадаю, що нам треба тримати себе в формі, оскільки вірю, що українські військові вже незабаром проженуть всю нечисть з нашою землі.

Так, на жаль, не так давно прилетіло і до Олександрії. Загинули люди, і серед них один з моїх знайомих. Це жахливо.   

Деякі клуби УПЛ призупинили контракти з футболістами. Деякі платять, але не все. Як у вас?

— У нас поки не платять. Пообіцяли, що повернуть всі борги, які утворилися ще до вторгнення, але як і коли, поки що невідомо. Ми розуміємо, які зараз часи, але сподіваємося на те, що ФК Олександрія буде жити. Отримувати кошти для нас важливо тому, що всі футболісти займаються допомогою, і нам не хочеться припиняти цей важливий процес.   

Поточний сезон можна вважати особливим для тебе ти став основним голкіпером свого клубу. Як воротар, що пройшов всі інститути юнацьких та молодіжної збірних України, мабуть, почав мріяти і про національну команду?    

— Про це, гадаю, мріють всі футболісти. Надто коли ти там вже побував — хочеться знову опинитися в тій атмосфері. Три роки тому я потрапив на один зі зборів національної збірної, попрацював під керівництвом Андрія Шевченка. То були чудові часи.

Звісно, коли ти граєш в УПЛ за команду, яка веде боротьбу за єврокубки, коли проводиш серію вдалих матчів, такі думки не можуть не з’являтися. Про мотивацію потрапити до збірної мені говорили мої тренери, з якими я працюю зараз та працював раніше. Але сталося так, як сталося. Сезон завершено, в збірній досить серйозна конкуренція. Зараз треба думати про закінчення війни, а потім знову ставити перед собою футбольні завдання.

Про молодіжку згадуєш часто?

— Так, у нас була добра команда, в якій панувала чудова атмосфера. Були перемоги, були невдалі матчі, але мені завжди подобалося, що ми представляли собою справжній колектив, у якому всі поважали один одного.

Я дуже пишаюся тим, що в деяких матчах тренери довіряли мені капітанську пов’язку. В підготовчий період ми виграли два престижних турніри, але невдало стартували в відбірному циклі, а потім не встигли виправити помилки.

Слідкуєш за нинішньою молодіжною збірною?

— Звичайно. Мені здається, що зараз у Руслана Ротаня ще сильніша команда. Тренерський штаб ще у минулому циклі запрошував молодих гравців, які розуміли той футбол, який він хоче бачити. Я вважаю, що у молодіжки непогані шанси, щоб цього разу потрапити на Євро. І дуже пишаюся тим, що в команду знову викликають воротаря з Олександрії — Валентина Гороха.

На рівні збірних та за клуб ти, здається, ніколи не грав проти російських команд. Так?

— Да, Бог милував. Сподіваюсь, що не зіграю. І не лише я, а футболісти зі всього світу, бо росіян треба надовго відлучити від міжнародних змагань. Нехай і далі розповідають, що «спорт — вне политики». Та грають у своїй задрипаній країні. Це є плата за їхнє мовчання. Навіть не хочу про них говорити.

В тебе там немає родичів?

— Ні. Ні родичів, ні друзів, ні знайомих. У моєї дівчини є дві тітки. Рідні сестри. Одна живе в Україні, інша — там. Так та не вірить тому, що тут насправді відбувається. Проте для нас головніше те, що з нами весь світ. Правда — на боці України. 

Євген ГРЕСЬ

«Машина сгорела на базе Мариуполя». Экс-полузащитник молодежной сборной Украины — про войну, родную Волноваху и дебютный гол в Шахтере

Лента новостей