«Хай поруч зі мною, Чередником, Лютим, Яровенком і Тищенком будуть ще олімпійські чемпіони»: Михайличенко – про тріумф в Сеулі
Відоме англійське видання FourFourTwo включило Олексія Михайличенка у список найкращих гравців в історії футболу, які вигравали Олімпіаду. І було за що! Легенда Динамо на тріумфальному турнірі 1988 року в Сеулі забив п’ять голів, віддав асист та заробив пенальті у фіналі.
Збірна СРСР зайняла перше місце у групі з Південною Кореєю (0:0), Аргентиною (2:1) та США (4:2). В плей-оф олімпійського турніру пройшла Австралію (3:0), зіркову Італію (3:2), а в фіналі перемогла потужну Бразилію (2:1), у складі якої грали майбутні чемпіони світу.
Редактор сайту «Збірна» Андрій Піскун поговорив із Олексієм Михайличенком про той історичний успіх. Також легенда Динамо звернувся до гравців олімпійської Збірної України та висловився про національну команду. Мега-цікаве інтерв’ю!
«Я ще перед Олімпіадою купив ящик шампанського і поклав його у камеру-сховище в аеропорту Шереметьєво. У мене було відчуття, що ми тріумфуємо в Сеулі»
– Олексію Олександровичу, культове англійське видання FourFourTwo внесло вас у рейтинг найкращих футболістів в історії, які вигравали Олімпіаду. Що відчуваєте?
– Звісно, мені приємно. На Олімпіаді грало дуже багато великих гравців і опинитись в когорті найкращих дорогого коштує.
– Кого б ви ще додали із тієї збірної СРСР у список найкращих? Назвіть двох гравців, які складуть вам компанію.
– Добровольский і Тищенко, хоча він не зіграв жодної гри. Вадим просто не міг грати. Після перенесеної операції його лікували неналежним чином і допінг проба показала в його аналізах заборонені препарати. Бишовець його підтримав і взяв на Олімпіаду, але внести в заявку не міг, бо на допінг-контроль міг потрапити будь-який футболіст збірної. Якби Тищенко грав на Олімпіаді, нам би було набагато легше.
– Давайте перенесемось у 1988 рік. Розкажіть, з якими очікуваннями ви їхали на Олімпіаду в Сеулі?
– Я їхав туди за «золотом», інших думок навіть не було. Розповім цікаву історію.
– Залюбки послухаю.
– Ніхто не знав, але я ще перед Олімпіадою купив ящик шампанського і поклав його у камеру-сховище в аеропорту Шереметьєво. У мене було відчуття, що ми тріумфуємо в Сеулі і, на щастя, воно мене не підвело. Після перемоги ми повернулись в Москву о 6 ранку. Нас зустрічали дружини, друзі. І тут я приношу ящик шампанського, бокали. Всі були в шоці!
– Читав, що напередодні Олімпіади збірну СРСР благословив Папа Римський Іоанн Павло ІІ. Бачилися з понтифіком?
– Так, це правда. Для мене це вже була друга зустріч із Папою Римським, до цього ми бачилися з ним разом із Лобановським, вже не пам’ятаю перед яким турніром. А перед Олімпіадою ми поїхали у Ватикан з олімпійською командою на чолі з Бишовцем. Іоанн Павло ІІ нам побажав успіхів, здоров’я, щастя. Енергетика від Папи відчувалась неймовірна.
Олексій Михайличенко у матчі протти Бразилії на Олімпіаді-1988
«Я дуже хотів би поспілкуватись з Віктором Цоєм, бо поважаю цього виконавця і люблю його пісні»
– Зараз клуби неохоче відпускають гравців до олімпійської збірної. А як формувалась команда у ваш час? Наскільки я знаю, Лобановський, який тоді очолював національну команду СРСР, також неохоче відпускав своїх підопічних.
– Ні, було навпаки, Це Бишовець не хотів відпускати гравців із олімпійської збірної в національну. Олімпіада в Сеулі була останньою, де можна було грати всім гравцям, без вікового цензу. На цей момент потрібно дивитися з різних сторін, тому що Лобановський і Бишовець точно не були друзями. Між ними завжди була конкуренція. Перша збірна була в пріоритеті для держави і під неї все підлаштовувалося. Я не знаю чому, але Бишовець хотів, щоб гравці олімпійської збірної не брали участі на чемпіонаті Європи, хоча проміжок між турнірами був три місяці, і часу відновитися було достатньо.
Я впевнений, що Добровольський і Тищенко 100% могли грати на Євро, але їх не відпустили. На Євро і Олімпіаді зіграв тільки я.
– Як у вас це вийшло?
– Чесно, я не знаю подробиць війн між Бишовцем і Лобановським. Але я дуже радий, що зіграв на двох великих турнірах.
– Давайте перейдемо до самої Олімпіади. Південна Корея для європейців досить екзотична країна. Чим вона вам запам’яталася?
– Чесно скажу, я Південну Корею так і не побачив. Спочатку ми жили в олімпійському селищі в Пусані, а перед півфіналом і фіналом нас поселили на кораблі.
– Чому?
– Олімпіада вже офіційно закінчилася і в олімпійському селищі було святкування, тому нас сховали на пароплаві перед останніми двома матчами. В каюті ми жили по двоє, я мешкав з Вадіком Тищенком. На корабель привезли багато артистів. Перед фіналом для нас виступав гурт «Браво» з Валерієм Сюткіним.
А вже після нашої перемоги на пароплаві зробили великий концерт із зірками естради: Лещенко, Кобзон, Ширвіндт, Державін та інші.
– Віктора Цоя не було?
– Дуже шкода, але його не було. Я дуже хотів би поспілкуватись з Цоєм, бо поважаю цього виконавця і люблю його пісні.
– Куштували якісь екзотичні страви, корейці ж люблять готувати собак?
– Ні, на пароплаві була наша традиційна кухня. Я вийшов у місто лише на дві години після фіналу і на наступний день ми вже полетіли додому. Часу гуляти в нас не було.
Олексій Михайличенко у збірній СРСР
«Тоді не було інтернету і такої інформації, як зараз. У Бразилії грало багато зірок: Таффарел, Ромаріо, Бебето, Жоржиньйо, але ми їх просто не знали»
– На Олімпіаді збірна СРСР стартувала важко, зігравши 0:0 з господарями турніру Південною Кореєю. Це була недооцінка суперника чи в них тоді підібралась потужна команда.
– Я дуже добре пам’ятаю цю гру, ми відкривали Олімпійський турнір. Ніякої недооцінки точно не було. Ми трохи перехвилювалися. Я мав єдиний момент у матчі, але, нажаль, змарнував нагоду забити. 0:0 – закономірний рахунок того матчу. Корейці з нами зіграли свою найкращу гру на турнірі.
– Після матчу з Південною Кореєю у вас пішло, як по накатаній: п’ять голів, серед яких дубль, асист. Який матч вам найбільше запам’ятався до фіналу?
– У нас була дуже важка гра з Австралією в чвертьфіналі. Австралійці грали у британському стилі, їхні гравці були міцні і не поступалися у боротьбі. Ми ніяк не могли забити гол. Перший тайм закінчився 0:0. Потім почалася злива і я заробив пенальті, який реалізував Добровольський. Крапку в матчі поставив я, забивши третій м’яч. Я вважаю, що гра з австралійцями була переломною на турнірі.
– У півфіналі з Італією теж було непросто. Ви перемогли лише у додатковий час – 3:2.
– В італійців була серйозна команда, де грало багато великих імен: Феррара, Тассотті, Мауро. Ми пропустили першими, але відігрались, у додатковий час ми забили двічі, третій гол на моєму рахунку, італійцям вдалося відквитати лише м’яч.
– Ну і фінал із зірковою Бразилією.
– З бразильцями нам було троги легше, ніж з Італією. Для нас це була вирішальна гра і ми просто виходили перемагати. Тоді не було інтернету і такої інформації, як зараз. У Бразилії грало багато зірок: Таффарел, Ромаріо, Бебето, Жоржиньйо, але ми їх просто не знали.
Олексій Михайличенко у матчі протти Бразилії на Олімпіаді-1988
«Без Бишовця і Лобановського не було б Михайличенка»
– Правда, що Бишовець перед фіналом сказав команді: «Срібло – це добре. Але запам'ятайте – по-справжньому блищить тільки золото».
– Так, ці слова я добре пам’ятаю. Психологія переможців у нас була завжди. Я почав працювати з Бишовцем з 11 років. Я прийшов у Динамо в 10 років, коли команду тренував Котєльніков, потім він пішов на керівну посаду у Федерацію футболу, і нашу групу взяв Бишовець. При ньому в Динамо була закладена психологія тріумфаторів, нас цікавили тільки перші місця, де б ми не виступали. Цю фразу Бишовця я запам’ятав ще з дитинства: «По-справжньому блищить тільки золото».
– А яким Бишовець був тренером, більше тактик чи мотиватор?
– Бишовець не тільки навчив нас грамотно грати у футбол, а ще й заклав нам психологію переможців. Я йому дуже вдячний за це. За всю мою кар’єру з Бишовцем у нас було тільки два других місць і одне третє, все інше – перші. Ми навіть друге місце не святкували, для Динамо це був провал.
– Бишовець вас не ревнував по футбольному до Лобановського, адже ви грали і в його команді, і у Валерія Васильовича?
– Бишовець думав більше про себе, бо в них Лобановським була тренерська боротьба. Кожен з них хотів показати, що є кращим.
– А яка ваша думка, хто кращий: Лобановський чи Бишовець?
– Бишовець навчив мене грати у футбол, а Лобановський – у великий футбол. Я дуже вдячний цим двом тренерам, вони для мене на одному рівні. Без Бишовця і Лобановського не було б Михайличенка.
Табло олімпійського стадіону після перемоги збірної СРСР
«За перемогу у фіналі кожен гравець отримав по шість тисяч доларів і 12 тисяч рублів. Також обіцяли машину «Волгу», але автомобіль отримав тільки я і Бишовець»
– Повертаємося до фіналу. Пам’ятаєте, як розвивався матч з Бразилією?
– Звичайно. На 30-й хвилині після подачі кутового на виході помилився Діма Харін, і Ромаріо відкрив рахунок. У нас нічого не виходило і моментів було обмаль. Але у другому таймі я заробив пенальті, який реалізував Добровольський, після цього ми вже контролювали гру і вирвали перемогу в додатковий час, навіть граючи у меншості, забив Савічев, який вийшов на заміну.
Пам’ятаю, що Лобановський одразу після Олімпіади мені сказав: «Ну ти й умієш падати». Я кажу: «Васильович, це 100% пенальті, я не малював». – «Ну ладно, ладно» (сміється, – прим. А.П.).
– Як гралося проти майбутніх чемпіонів світу: Бебето, Ромаріо, Таффарела, Жоржиньйо? Відчувалося, що це боги футболу?
– Бебето і Жоржиньйо взагалі не було видно на полі, Ромаріо мав лише один момент, який забив. Найбільше мені сподобався Таффарел, він класний і дуже харизматичний воротар, який виручив бразильців у тому матчі не раз, у тому числі і після мого удару. Потім я з ним пересікався в Італії, коли грав за Сампдорію, а він – за Парму.
– Які у вас були емоції, коли прозвучав фінальний свисток?
– Ми всі видихнули. Все – кінець, ми це зробили. Ми так довго і тяжко йшли до цього тріумфу, що сил вже не було. Додатковий час з Бразилією ми витягли на жилах. На корабель ми потрапили пізно вночі, випили по пару келихів шампанського і завалились спати.
– Керівництво вас якось налаштовувало на фінал?
– Перед фіналом стався один неприємний інцидент. Футбольне керівництво СРСР на чолі з Колосковим запросило до себе мене, Євгена Кузнєцова, Харіна, Добровольського, Горлуковича, і сказало, що змінює призові за друге місце на набагато меншу суму, за перше місце залишили ту саму. Всі почали обурюватися: «А чому так?!». Я сказав: «Так, хлопці, встали і пішли. Друге місце нас не цікавить. Ми виграємо фінал».
– Керівництво хотіло вас так вмотивувати на перемогу, знизивши призові за друге місце?
– Я вас прошу. Вони просто були впевнені у перемозі Бразилії і хотіли зекономити.
– Скільки вам заплатили за перемогу у фіналі?
– Кожен гравець отримав по шість тисяч доларів і 12 тисяч рублів. Також обіцяли машину «Волгу», але автомобіль отримав тільки я і Бишовець. Чому так, не знаю. Я тоді був після травми, ходив з палицею, може тому пожаліли і дали машину (сміється, – прим. А.П.).
– Який гол на Олімпіаді ви запам’ятали найбільше?
– Мені дуже запам’ятався гол у ворота США на груповому етапі, коли я перекинув воротаря. Також відзначу м’яч італійцям, бо він став переможним і також був ефектним.
– «Золото» Олімпіади – це найцінніша ваша медаль?
– Для мене всі нагороди є найціннішими. Це етапи мого життя. Я пам’ятаю навіть першу медаль за дубль Динамо, вона також для мене цінна. Кожна медаль фіксує якийсь етап моєї кар’єри, тому не можна виділяти якусь одну. Мені приємно, що я грав у командах, які здобували нагороди.
Олімпійська збірна СРСР з футболу після здобуття золотих медалей
«Клубам потрібно було знайти компроміс з олімпійською збірною України і відпустити хлопців»
– Олексію Олександровичу, давайте трохи поговоримо про сучасність. Наша футбольна команда вперше в історії України вийшла на Олімпіаду. Чого чекаєте від виступу?
– Я пишаюся нашими хлопцями. Мені дуже хочеться, щоб наша команда гідно виступила і здобула «золото» Олімпіади. Це знаковий турнір для України у цей важкий час. Нехай поруч зі мною, Чередником, Лютим, Яровенком і Тищенком будуть ще олімпійські чемпіони, я буду тільки радий.
Ми могли виступити на Олімпіаді ще раніше. У 2004 році молодіжна збірна України під моїм керівництвом стала віце-чемпіоном Європи. Але тоді, як раз, почали розводити зимову та літню Олімпіаду, і наша команда, нажаль, через це не поїхала на Ігри, бо їх перенесли.
– Головний тренер олімпійської збірної Руслан Ротань зіштовхнувся із проблемою при формуванні складу. Багато клубів, як українських, так і закордонних, не відпустило гравців на Ігри. Наша команда недорахувалась Трубіна, Мудрика, Судакова, Бражка та інших лідерів. Причина – Олімпіада проходить не в дати ФІФА і командам треба готуватись до сезону. Ви тренували клуб та збірну. На чиїй стороні тут правда?
– В даний час не може бути правди на стороні клубів у цій ситуації. Ми зараз повинні робити все, щоб Україна звучала у всьому світі. Олімпіада може бути один раз в житті і тут треба йти на поступки. Клубам потрібно було знайти компроміс з олімпійською збірною і відпустити хлопців. Це моя особиста точка зору.
– Дайте якусь мотиваційну промову для гравців нашої олімпійської збірної з висоти вашого досвіду.
– Хлопці, забудьте всі клубні справи і зосередьтеся на грі за олімпійську команду. Пам’ятайте, що ви захищаєте честь нашої країни. Яким би не був результат, ви повинні зіграти так, щоб не було соромно дивитись в очі вболівальникам. Я вірю, що у вас все вийде.
Чемпіонат світу та Європи – це футбольні форуми, а Олімпіада – всесвітній. На іграх переживаєш за всіх своїх спортсменів: легкоатлетів, гімнастів, пловців, футболістів. Це зовсім інше відчуття, ніж на Євро і ЧС, і воно може бути раз в житті.
– Давайте трохи про головну команду. Чому Україна не вийшла із посередньої групи на Євро-24, хоча це покоління називають найсильнішим у нашій історії?
– У нас молода і дуже хороша команда. У збірної України були великі проблеми, але нам вдалося потрапити на Євро, і це є хорошим уроком. Ми так тяжко йшли на чемпіонат Європи, тому результат закономірний. Але наші гравці вже трохи оббилися і зігралися на такому великому турнірі. Цей досвід дуже важливий для майбутнього. Я впевнений, що чемпіонат світу не пройде без України і наша команда на Мундіалі буде ще сильнішою.