Тарас Степаненко: «Коли я почую або сам зрозумію, що настав час іти, тоді спокійно завершу кар’єру»

Півзахисник донецького Шахтаря Тарас Степаненко прокоментував перемогу над рівненським Вересом у ювілейному для себе поєдинку

У межах 1/8 фіналу Кубку України гірники на виїзді розгромили Верес — 3:0. Цей поєдинок виявився 400-м у складі Шахтаря для 34-річного Тараса Степаненка. Післяматчевий коментар ювіляра приводить офіційний сайт клубу.

— Тарасе, вітаємо з ювілейним, 400-м поєдинком за Шахтар! Що ця цифра означає для тебе?

— Дякую за привітання, дуже приємно! Мені сказали про це три тури тому, я навіть не очікував, якщо чесно. Здається, тільки нещодавно було 350 ігор, а вже 400 — це майже все моє футбольне життя. Стільки років я в Шахтарі, і для мене це гордість. Я пишаюся тим, що в мене така кар’єра, що я стільки років в одному клубі, стільки матчів зіграв, допомагав, були й поразки, і перемоги. Пройшов багато з клубом: від Донецька до Києва, зараз від Києва до всієї Європи; де ми тільки не їздили, які труднощі тільки не долали, скільки вже людей змінилося... Це моя історія, і я пам’ятатиму це все своє життя.

— Наразі ти є лідером і капітаном Шахтаря. Чого навчаєш молодих гравців і чи ділишся з ними власним досвідом?

— Так, авжеж. Стараюся тримати емоції при собі, адже раніше я був дуже емоційним, а зараз, коли хлопці щось емоційно сприймають, намагаюся їх заспокоїти, підказати, пояснити, що іноді слід дивитися на життя та на певні події під іншим кутом. Якщо взяти якісь футбольні моменти, то теж намагаюся пояснювати, підказувати, адже щороку приходять нові футболісти, які ще не зовсім добре розуміють принципи нашої гри, як діяти на полі, що робити, тому їм необхідні поради. Тобто в мене зараз така роль у команді — тримати хлопців як одне ціле і допомагати їм зростати.

— Ти вже багато чого пройшов і досяг. Чи залишилися ще якісь футбольні мрії?

— Головна мрія, не знаю, чи доживу я до цього моменту як футболіст, чи вже як ветеран, — зіграти на Донбас Арені. Також маю свої цілі, але поки не хочу про них казати. Ще є здоров’я, є сили, і допоки відчуватиму, що є конкурентоспроможним, що дійсно допомагаю клубу не якимись розмовами, а ділом, що є компетентним на полі та поза ним, — поки я це відчуваю, то продовжуватиму грати у футбол. Коли я почую або сам зрозумію, що настав час іти, тоді спокійно завершу кар’єру.

— Для команди це перший матч сезону в Кубку України. Які враження від гри?

— Перший тайм вийшов таким змазаним: десь не розібралися, давали супернику забагато можливостей вибігати в контратаки. У другому таймі тренерський штаб зробив корективи, почали діяти більш агресивно, і добре, що забили м’яч. Коли граєш проти команд, які низько всім складом обороняються, то дійсно важливо забити. І коли ти забиваєш, вони починають розкриватися, що й було на полі. Вони розкрилися, і ми вже мали достатньо моментів, могли більше забити. Хотілося б, щоб команда так грала від перших хвилин і результат робила раніше.

— Чи може зараз на грі позначатися фактор втоми, адже ви виступаєте в чемпіонаті України, Кубку, Лізі чемпіонів?

— Авжеж. Чесно кажучи, я дуже втомився після поєдинку з Рухом: грали вдесятьох від початку матчу, багато бігали, до того ж якийсь вірус був — пів команди з температурою, досі хлопці хворіють. Я дуже погано почувався в тому матчі й уже, як кажуть, на морально-вольових добігав. Дуже вдячний, що зараз не грав від перших хвилин, бо важкувато. Слід робити ротацію: маємо багато футболістів, треба давати всім грати, щоб хлопці доводили. Тоді буде і конкуренція, і свіжа кров, і ті ж емоції — буде результат, який нам необхідний.

— І ще раз до теми ювілею: після матчу тебе привітали в роздягальні. Як саме?

— Сергій Анатолійович Палкін, Даріо Срна, головний тренер мені подарували футболку з написом «400 матчів». Команда привітала. Я дуже вдячний! Мені справді приємно. Я знав: якщо вийду на поле, це буде мій 400-й матч, але не очікував, що мене так вітатимуть. Дуже душевно було. Дякую!

Тренер Шахтаря пояснив, з якого приводу можна відкривати шампанське