Шлях на Євро. Олександр Сирота: «Першим мене підтримав Руслан Ротань»

В рубриці «Шлях на Євро» футболісти молодіжної збірної України (U-21) діляться своїми емоціями та спогадами про виступи команди у відбірному циклі чемпіонату Європи. На черзі — захисник київського Динамо Олександр Сирота.

«Приємно, що мене завжди чекають в молодіжці»

— Протягом групового раунду я побував лише на двох зборах молодіжки, але це були дуже яскраві моменти в моєму футбольному житті, — сказав Олександр Сирота. — В молодіжній збірній дуже гарний колектив, завжди позитивна атмосфера, взаємна повага, а найголовніше — команда грає в цікавий, яскравий та ефективний футбол.

Насправді, немає нічого складного в тому, що я приїжджаю в різні збірні. Зрозуміло, що національна команда — це мрія всього життя кожного футболіста. І якщо в тебе є хоч якийсь шанс там зіграти, то ти маєш за нього чіплятися. Інша справа, коли ти сидиш на лаві запасних. В такому випадку краще, мабуть, отримати практику в молодіжній збірній. В моїй ситуації так і було.

У вересні минулого року я дебютував в головній команді країни в спарингу проти Чехії, а коли з’явилася нагода і так вирішив Олександр Петраков, відправився в молодіжку. В червні знову був в національній збірній і тепер зіграв вже в офіційному поєдинку проти Ірландії, а на матчі плей-офф приїхав до команди Руслана Ротаня. Добре, що з цього приводу в нас є повне взаєморозуміння з наставниками обох збірних. Звісно, мені дуже приємно, що на мене завжди чекають в молодіжці.

«В Македонії в мене був спочатку гол, а потім…»

Перший мій збір в цьому циклі залишив двоякі враження. В виїзному матчі з Північною Македонію в мене було дві «результативні» дії — гол плюс гольова помилка. В першому таймі після чудової подачі Михайла Мудрика з кутового я забив свій перший гол в кар’єрі на рівні збірних, а по перерві віддавав передачу та вивів суперника сам на сам з Анатолієм Трубіним. Було дуже прикро, я дуже переживав, але мене відразу всі підтримали, і першим це зробив головний тренер. Ніхто й слова поганого не сказав.

Потім ми провели, вважаю, один з найкращих матчів в груповому раунді — проти сербів у Львові. Це була дуже важлива гра, і мені, як захиснику приємно, що ми не дозволили супернику майже нічого створити в атаці. Зізнаюся, що було не зовсім просто, тому що я виконував функції правого центрального захисника. Проте для мене це був гарний досвід.

Фото Євгена Кравса

Так само, правіше, я діяв і в першому поєдинку плей-офф зі Словаччиною. Там, в Жиліні, ми провели не найкращу свою гру. Не було якогось особливого настрою, такого, як в другому матчі. Наче і налаштовувалися дуже гарно, і все розуміли, але після гри не могли усвідомити, чому все пішло зовсім не так, як було потрібно.

За декілька днів все стало на свої місця і ми, вважаю, просто знищили в футбольному плані свого суперника. Показали ту гру, яка нам буде потрібна на чемпіонаті Європи. Дуже важливо, що ми не просто грали в свою гру, а демонстрували при цьому неабияку самовіддачу. Брали приклад з ЗСУ, завдяки яким ми взагалі продовжуємо грати. Не було б їх — не було б і цього Євро. Дякуємо нашим воїнам за все те, що вони роблять для нашої країни.  

«Теорій в нас багато, але вони дуже короткі»

В молодіжці в мене ніколи не було особливого статусу — його там ні в кого немає. Ми всі звичайні хлопці, всі однаково корисні для команди. Так, на полі в нас є свої лідери, і всі це чудово розуміють. А поза полем всі рівні. Там в нас свій «дядько» — це Даня Алефіренко. Він у нас скрізь, його завжди чути, і від нього йде багато позитиву (посміхається).

Проте мені дуже подобається дисципліна в команді. Ніхто нікого не накручує, в нас немає штрафів, але всі працюють чітко, як годинник. Я не бачив в молодіжці запізнень, порушень режиму, хоча підхід у тренерів, так би мовити, європейський.

В нас багато теорій, але, насправді, на них витрачається небагато часу. Тренери виокремлюють найголовніше — немає такого, щоб ми сиділи в залі навіть півгодини. Хвилин 10—15 — і все, поїхали на тренування. Індивідуальні якості суперників розбираються окремо — на телефон приходить відео, яке потім, якщо тобі щось не зрозуміло, ще пояснюють. Так було з першого дня, коли я потрапив в молодіжку.

«Приїхав з першої збірної та… сів на заміну»

Перший виклик в молодіжку я отримав навесні 2020 року. Був приємно здивований, бо тоді я ще навіть не потрапляв до заявки на ігри першої команди Динамо. На жаль, той збір було відмінено — втрутився ковід. Після відновлення чемпіонату та на початку нового сезону я почав грати в УПЛ, і восени потрапив до… національної команди. Розумів, що їду туди на знайомство, так би мовити для кількості, тому зовсім на засмутився, що після декількох днів тренувань мене відправили в молодіжку, яка вже збиралася вилітати на матчі з Данією та Фінляндією.

Зрозуміло, що тренери вже встигли щось награти. Крім того, на моїй позиції тоді виступав капітан команди — Євген Чеберко. Мене гарно зустріли в колективі, а Руслан Ротань відразу пояснив, чому я не граю. Та запевнив, що в майбутньому буде на мене розраховувати.

Дебют в молодіжці прийшовся на домашній матч проти Румунії — ми проводили його на стадіоні Оболонь. Пам’ятаю, що було важке поле, але вже тоді була ставка на такий футбол, в який ми граємо й зараз. У румунів була дуже сильна збірна, але ми вирвали перемогу на останніх хвилинах.

Запам’ятався і наступний збір. Після перемоги на Мальті ми приїхали в Ковалівку, де приймали Північну Ірландію. Тоді команду сильно викосив ковід, але я почувався добре. В нас було останнє тренування перед грою. Здається, до його закінчення залишалося хвилин 10 — і тут лікар дає сигнал з бровки, підзиває Руслана Ротаня, і мене знімають з заняття. Якраз прийшов результат тестування, і в мене він був позитивний.

Звісно, я дуже засмутився, хоча подумки був до цього готовий. Справа в тому, що на самому початку збору я жив в одній кімнаті з Русланом Нещеретом, і в нього відразу виявили вірус. Я розумів, що тепер треба чекати і собі. Добре, що хлопці тоді впевнено обіграли британців — 3:0. Тієї осені вже, по суті, й будувалася ця команді, яку ви зараз бачите.

«В центр оборони мене відправив помічник Сергія Реброва»

Для мене цей Євро, до речі, може стати другим в житті. Проте, звісно, більш значимим. У 2017 році був на чемпіонаті Європи з юнацькою збірною України, але там не грав. В U-17, в U-19 я не вважався основним гравцем, хоча було дуже приємно, коли мене викликали до національної команди свого віку. Збірна, Динамо — це були мої дитячі мрії. Та мрія мого батька, завдяки якому я полюбив футбол. В мене ж перше слово в житті було: «М’яч». Не мама, не тато, а саме м’яч.

Мені було сім років, коли батько загинув, і як тільки в школі Динамо відкрили набір хлопців мого віку, мама відразу відвела мене туди. Вдалося пройти неабиякий конкурс, а потім все закрутилося. Я дуже радий, що здійснив мрію свого батька, хоча чудово розумію, що це все ще тільки початок.

Переламним в моєму дитинстві став момент приходу в академію Динамо іспанських спеціалістів. Майже весь час я грав на позиції лівого захисника, а тут вимахав за літо сантиметрів на 20. Нинішній помічник Сергія Реброва — Альберто Босх — вийшов з пропозицією перевести мене в центр оборони. Мені це сподобалося, і з тих пір я саме центральний захисник.

Цікаво, що в мого партнера по клубу та молодіжці така сама історія, але в нього вийшло все навпаки. Справа в тому, що Костя Вівчаренко в дитячому та юнацькому віці був центральним захисником, а потім перейшов на фланг. З ним, до речі, завжди зручно грати. Я сподіваюся, що ми будемо разом на Євро-2023, і поїдемо туди в чудовому настрої — після того, як в Динамо закінчиться цей важкий період, який ми зараз переживаємо. Але найголовніше, щоб закінчилася війна… 

Юрій ДЕНИСЕНКО

Шлях на Євро. Артем Бондаренко: «Ротань вручив пов’язку зі словами: «Тепер буде по-іншому…»

Шлях на Євро. Олексій Сич: «Правим захисником мене зробили в молодіжці»

Лента новостей