Шлях на Євро. Арсеній Батагов: «Мій батько добре підсумував настрій нашої молодіжки»

У рубриці «Шлях на Євро» футболісти молодіжної збірної України (U-21) продовжують ділитися своїми спогадами та емоціями про виступи команди у відбірному циклі чемпіонату Європи. Сьогоднішній гість рубрики — захисник луганської Зорі Арсеній Батагов.

«Ми ще рік назад зрозуміли, що виконаємо завдання»

— Впевненість у тому, що після 12-річної перерви молодіжна збірна України нарешті зіграє на Євро, прийшла до мене ще рік назад, — сказав Арсеній Батагов. — Після шести турів групового турніру ми йшли на другому місці, і мали не тільки гарний очковий запас, але, що найголовніше, добре поставлену гру. Ми провалили лише один матч, проти французів, проте й він, як потім виявилося, дав нам набагато більше користі, ніж це буває після деяких переможних поєдинків.

Так, звісно, на нас чекали відповідальні ігри плей-офф, а в футболі буває все — фаворити перемагають не завжди. Проте на Словаччину в нас було гарне налаштування, ми грали краще навіть в Жиліні, коли поступилися. Там, на жаль, я провів не зовсім впевнений поєдинок, припустився декількох грубих помилок. Я був дуже засмучений, але вся команда — тренери та гравці — мене підтримали, а в другому матчі виправили всі мої помилки. Я перегорнув цю сторінку, зробив висновки та рухаюся далі. Найголовніше, що команда виконала завдання, і ми потрапили на Євро, а помилки трапляються в кожного, без них в футболі ніяк.

«Тренери підготували нам справжній сюрприз»

Взагалі, перша частина відбірного циклу безпосередньо для мене склалася набагато краще, ніж друга. 2021 року я провів всі шість матчів кваліфікації, а в 2022-му — лише один. На літньому зборі в Туреччині отримав травму під час двосторонньої гри. Прискорився за Богданом В’юнником і порвався. Можливо, це було пов’язано з тією тривалою перервою, яка в нас була на початку війни. Потім, на Фарерах, пошкодження отримав Роман Дідик, і на чотири матчі в нас залишилося два центральні захисники. Проте Макс Таловєров і Антон Боль впоралися з тим навантаженням, яке на них випало.

Збір в Туреччині став, як на мене, дуже важливим для нашої команди. У нас і раніше був чудовий колектив, але за час цієї тривалої підготовки ми ще більше об’єдналися. Стали як одне ціле, як сім’я. Наші близькі, до речі, завжди були поруч з нами, але перед матчем з Північною Македонією тренери приготували нам справжній сюрприз. На установці перед виїздом на гру вони вивели на екран мотивуюче відео від наших батьків, братів, сестер. Серед усіх до нас звернувся мій старший брат, а підсумував настрій всієї молодіжки мій батько (посміхається). «Пацани, обіграйте їх всіх, — сказав він. — Нехай кацапи, як дізнаються про ваші успіхи, повиздихають від заздрощів».

«Зіграв в основі збірної — і на рік про мене забули»

Батько та брат доклали чималих зусиль для мого футбольного виховання в тому числі, і я їм дуже вдячний, як і своїм дитячим тренерам. Деякий час ми разом грали за Автомобіліст з моєї рідної Березівки. Любов до футболу вони прищепили мені з самих ранніх років. Ви не повірите, але мої перші спогади про збірну України йдуть ще з 2006 року. Мені було лише чотири, але я запам’ятав ту саму серію пенальті на чемпіонаті світу (посміхається).

В 14 років я переїхав з Харкова до Дніпра. В Металісті все розвалювалося, і нам запропонували такий варіант — як на мене, дуже чудовий. Через рік, в 2017-му, мене вперше покликали до збірної України. Здається, то була команда U-15. Ми добре зіграли з Бельгією, коли я вийшов на заміну. На матч проти Португалії мене поставили в основу, і наша збірна поступилися. Наступного разу туди мене покликали через рік…

«Після стандартів треба забивати набагато більше»

Юнацька збірна 2002 року була дуже гарною командою. За молодіжку вже зіграло точно більше 10-ти футболістів з того колективу, який збирав Володимир Єзерський. Дуже прикро, що по U-17 нам не вдалося потрапити до фінальної частини чемпіонату Європи. В першому матчі обіграли Косово, і я, до речі, забив свій поки що єдиний гол на рівні збірних. Забив після стандарту, хоча в цьому компоненті мені ще треба багато працювати. Зараз, в Зорі, наче вистачає моментів під час підключень на кутові чи штрафні, але з якістю удару якось не виходить.

В другому турі поступилися грекам. Не реалізували декілька моментів, отримали дивне вилучення та пропустили. Потім треба було перемагати іспанців, але нам за гарної гри не вдалося цього зробити. Шкода, що ця збірна так і не зіграла в турнірі по U-19 (завадив ковід), хоча на цьому рівні я трохи пограв за старшу команду — 2001 року народження. Але й там ми не сказали свого останнього слова з тієї ж причини.

«Дуже здивувався першому виклику в молодіжку»

2020 року було дуже багато скасованих матчів, і коли перед вересневим збором молодіжки я побачив своє прізвище у списку Руслана Ротаня, був дуже здивований. Мені здавалося, що цей виклик — звичайне знайомство. Приїду, потренуюся, дізнаюся про вимоги — та й усе. А тут — вихід в основному складі! Та ще й на матч проти Данії, дуже сильної команди…

Так, швидко та несподівано, й стався мій дебют. Розвідка, як то кажуть, боєм. Грав на позиції опорного півзахисника разом з Артемом Бондаренком. Вже потім Руслан Петрович почав використовувати мене в захисті. В юнацькому футболі це питання піднімалося постійно, і я сам інколи не міг зрозуміти, хто я — захисник чи півзахисник. Спочатку мені більше подобалося грати в середині поля, бо там було цікавіше. Але коли я потрапив до молодіжки, в якій до захисників особливі вимоги, то зрозумів, що в центрі захисту теж можна грати в цікавий футбол (посміхається). Ти постійно з м’ячем, починаєш атаки, направляєш їх, куди потрібно. Справжній творчий підхід.

«Ротань чітко ставить завдання та довіряє гравцям»

Перші враження від знайомства з головним тренером молодіжки були лише позитивні. Звісно, я розумів, що Руслан Ротань — одна з найавторитетніших постатей в історії українського футболу. Проте побачив перед собою дуже спокійну та витриману людину, яка вміє чітко ставити завдання та довіряти гравцям. Ми відразу домовилися про одне — ні в якому випадку не зловживати цією довірою. За помилки нас ніхто ніколи не карав, набагато важливішим було бажання сприймати та розуміти інформацію.

А помилок спочатку вистачало. Я був одним з тих, хто пройшов через два провалені турніри молодіжки на стадії її будівництва. Проваленими вони були за результатом, а не за грою. Ми гнули свою лінію, чітко розуміючи, що від нас вимагають. Так, було непросто, але ми впоралися, завдяки насамперед витримці та довірі тренерського штабу. 

«Поразка від Франції теж принесла свою користь»

Початок відбору припав на матч у Сербії. Всі ті поразки не додавали нам впевненості, але до молодіжки приєдналися хлопці, яких з різних причин раніше не було, і ми провели хорошу підготовчу роботу. Знали, що серби будуть нас накривати, але за вимогою тренера не стали вибивати м’яч, куди подалі, а почали ламати пресинг за допомогою чіткої ігрової структури. Вийшло — краще не придумаєш. Та перемога над дуже сильною командою стала для нас надважливою.

Так, в матчі проти Франції, на виїзді, ми трохи зловживали нашим фірмовим виходом з оборони, але це теж був досвід, і сьогодні ми чітко розуміємо, в яких ситуаціях, що саме зайве. У будь-якому випадку, навіть тоді проти французів ми переконалися в тому, що так можна грати з усіма. Врахувати деякі нюанси — і саме грати, а не відбиватися.

Чи є французька молодіжка головним претендентом на перемогу на Євро? За іменами — можливо, але я не бачив багато інших збірних, тому не можу чітко сказати. На чемпіонат світу, до речі, поїхали лише два гравці з молодіжки Франції, але там я вболіваю за Аргентину — сподіваюся, що в фіналі переможе саме ця збірна.

Протягом відбірного циклу в нас було дуже багато яскравих матчів, але саме для мене найкращими стали, мабуть, ігри проти Сербії. Так, у Львові я припустився прикрої помилки, після якої суперник зрівняв рахунок. Проте загалом це був дуже добрий матч для всієї нашої команди. Головне, що у підсумку переможний.

«Молодіжка вже довела, що вміє грати в футбол»

З кожною перемогою ми ставали все краще і краще, і сьогодні чекаємо на Євро зі стриманим оптимізмом. Ми розуміємо, що впевненість не має перерости в самовпевненість, але недооцінювати себе теж не збираємося. Ця молодіжка пройшла дуже важкий, але цікавий шлях, весь штаб команди виконав багато роботи. І все це — сподіваюся, не лише для того, щоб просто поїхати на чемпіонат Європи.

Ми нічого не обіцяємо, окрім одного — буде цікаво. Молодіжна збірна України вже довела, що вміє грати в гарний футбол, і мені здається, що цей напрямок ніхто не збирається змінювати…

Юрій ДЕНИСЕНКО

Шлях на Євро. Олександр Сирота: «Першим мене підтримав Руслан Ротань»