«Пацани, вийдемо на другий тайм і переможемо їх!»: Бескоровайний та Устименко – про успіх збірної Петракова на ЧС-2019

Аватар Владислав Лютостанський Владислав Лютостанський
2128
10 голосів
«Пацани, вийдемо на другий тайм і переможемо їх!»: Бескоровайний та Устименко – про успіх збірної Петракова на ЧС-2019
Тріумф на ЧС-2019
Захисник Данило Бескоровайний та нападник Денис Устименко спеціально для сайту «Збірна» поділилися спогадами про участь у тріумфальному для української збірної молодіжному чемпіонаті світу 2019 року.
  • Автор - Владислав Лютостанський

Саме цього дня, 15 червня 2019 року, збірна України (U-20) під керівництвом Олександра Петракова у фінальному матчі молодіжного чемпіонату світу здолала Південну Корею (3:1) та стала переможцем турніру, що проходив у Польщі.

Відтоді минуло вже цілих п’ять років. І чим це не привід, аби поспілкуватися з людьми, які безпосередньо були причетні до цього історичного успіху синьо-жовтої команди?

Сайт «Збірна» поспілкувався з двома гравцями колективу Петракова – захисником Данилом Бескоровайним та нападником Денисом Устименком, аби ті в ексклюзивному інтерв’ю розповіли про наступне:

Які цілі стояли перед командою напередодні турніру?

Коли гравці вперше відчули, що можуть поборотися за перемогу на чемпіонаті світу?

Як постійна напруга та самоконтроль допомогли здолати «вальяжних» італійців?

Чому Петраков на фінал обрав основним нападником Супрягу, а не Сікана?

Що у перерві тренер сказав своїм підопічним і як це подіяло на збірну України?

Скільки тривала ейфорія після перемоги на чемпіонаті світу?

У чому Петраков виявився пророком? Та чий погляд налякав фахівця?

Чи слідкували наші гравці за шаленими Голандом та хто з інших гравців ЧС виділявся поміж інших?

Чи задоволені вони тим, як складається їхня кар’єра після історичної перемоги на чемпіонаті світу?

«Багато людей в нас не вірило, але Петраков говорив, що ми їдемо туди не просто так»

– Вже п’ять років минуло з моменту тріумфу збірної України на молодіжному чемпіонаті світу. А яке завдання перед гравцями на турнір ставив тренерський штаб?

Бескоровайний: Якщо чесно, коли ми їхали, інші люди, які поза грою, поза футболом, вони не дуже сильно вірили в нас. Багато хто говорив, що якщо ми вийдемо з групи, це вже успіх. Але Петраков говорив нам, що ми їдемо туди не просто так, а перемагати, все в наших силах. Тож у тому, що наша перемога сталася, це все заслуга саме гравців та тренерського штабу.

Ні, довести цим людям нічого не хотілося, такої мотивації не було. Більше себе хотілося перевірити на тлі інших збірних, як ми виглядатимемо проти їхніх футболістів. На тому турнірі було дуже багато якісних гравців, які й зараз виступають на високому рівні.

Устименко: Завдання, як таке, стояло більше на початку – вихід з групи. А коли вийшло досягнути цього, то вже хотілося на стадії плей-оф зайти якомога далі.

– Знаючи, що з вами у групі були команди США, Нігерії та Катару, розуміли, що команді під силу посідати першу сходинку в таблиці? Чи на такому рівні все-таки немає явних фаворитів чи аутсайдерів?

Бескоровайний: Як зараз пам'ятаю перший тайм гри з американцями. Було дуже велике хвилювання і у першому таймі гра не вдавалася. А ми ще й у першому таймі пропустили.  Добре, що змогли відігратися та забити другий і виграти цей матч. 

І потім вже ми відчули, що можемо грати на високому рівні, і наша команда може здобувати результат. Тому далі ми розуміли, що можемо вийти з першого місця, почали ще більше вірити в себе. Ми з хлопцями ніби відразу після американців поставили собі задачу і дійшли згоди у тому, що хочемо виграти чемпіонат світу, і що в нас є все для цього.

Устименко: Нас відразу готували до того, що там легких матчів для нас не буде. На початку про першу сходинку не думали, але вже після перемоги над США такі думки з’явилися. Аутсайдерів там не було, оскільки кожна команда грала на перемогу. Мало хто розраховував на те, що ми зможемо виграти золоті нагороди. Але, на щастя, нам це вдалося

– Який матч групового етапу запам’ятався більше за інші та чому?

Бескоровайний: Та гра проти американців, оскільки це був перший матч на турнірі. Таке запам’ятовується на все життя.

Устименко: Найбільше запам'ятався матч проти США. Він дав нам потужний імпульс на весь турнір, оскільки це перша гра і вона також була дуже важливою з точки зору психології. Нам вдалося виграти і зрозуміти те, що ми спроможні на ще більше.

Селфі. Фото: УАФ

«Десь нам трошки пощастило, але щастить сильнішим»

– Зі збірною Панами в 1/8 команда розправилася доволі легко (4:1). Після такої перемоги не з’явилося зайвої самовпевненості?

Бескоровайний: Ні, ми розуміли, що повинні грати на 100% кожен матч, повинні перемагати. Тому команда усвідомлювала, що не буде легко із жодної із команд.

Устименко: Нас тоді постійно тримали під контролем, не давали розслаблятися. Ми не ловили ейфорію, для якої час був попереду. Але з кожною перемогою впевненість та сила зростає. Тим самим у нас ця впевненість зростала і якби вселяла віру в себе на майбутні матчі.

– Доволі напруженим вийшов матч з Колумбією (1:0). Команда була без свого основного воротаря Андрія Луніна, а наприкінці поєдинку зламався ще й один з лідерів оборони – Денис Попов. Які враження лишилися від того поєдинку?

Бескоровайний: Якщо чесно, Владислав Кучерук, який вийшов проти Колумбії замість Луніна, дуже гідно замінив Андрія. Я вважаю, що він зіграв на високому рівні, і завдяки йому ми пройшли колумбійців. На чемпіонат світу потрапляють найсильніші, кожен чекає свого шансу. Немає в заявці таких гравців, яких не можна замінити. Дуже шкода, що Попов тоді отримав травму, але знову-таки вийшов Олександр Сафронов і він зіграв точно не гірше. Тому це була така тяжка гра, але головне результат. Ми терпіли, чекали і забили свій гол. Звісно нам трошки пощастило, але щастить тільки сильним.

Устименко: Я не думаю, що матч із Колумбією був найважчим на чемпіонаті світу, проте він вийшов емоційним та дуже напруженим. Нам вдалося забити перший гол, який став вирішальним. Тому я вважаю, що ми справилися з цією напругою та змогли вирвати цю надважливу перемогу.

– У півфіналі ви зустрічалися з італійцями. Які очікування були перед грою та чи справдилися вони? Можливо, чекали від такої потужної команди більшого?

Бескоровайний: Ми налаштовувалися дуже сильно. Те, що ми хотіли, у те ми й зіграли проти італійців. Я вам скажу, була гра на рівних. Спершу наша команда мала ініціативу, наприкінці матчу вони вже мали ініціативу, але результат був 1:0 на нашу користь. Це пам'ять на все життя.

Устименко: Тренерський штаб ретельно нас підготував до цього матчу. Ми дуже добре вивчили гру італійців і ми розуміли, що один момент може вирішити долю цього матчу. Напевно, від італійців ми очікували більшого: що вони будуть постійно володіти м’ячем, можливо, створюватимуть більше моментів. Я вважаю, що у нас було більше бажання перемогти.

– Правда, що італійців можна було помітити за палінням сигарет після матчів? Як розслаблялися гравці нашої збірної?

Бескоровайний: У нас всі були налаштовані, ніхто не розслаблявся. Всі в команді розуміли, для чого вони поїхали на цей турнір, що вони хочуть від себе. Та в нас думок покурити навіть не виникало!

Устименко: Так, це правда, вони палили після матчів, і для нас це виглядало трішки дивним. Ми ж до турніру ставилися дуже відповідально, тому в команді цього ніхто собі дозволити не міг. Не обійшлося без везіння, бо на останніх секундах скасували гол італійців, але в цілому я вважаю, що ми заслужено перемогли.

Ми ж розслаблялися більше прогулянками з усією командою та тренерським штабом. Після матчу ми їздили в різні аквапарки, бані, спа.

Сергій Булеца у фіналі. Фото: УАФ

«Петраков знайшов ключик до Супряги, який і подарував нам цей тріумф»

– Навряд перед початком чемпіонату світу ви могли повірити, що Україна гратиме у фіналі з Південною Кореєю. Що знали про цей азійський колектив? На чому акцентував тренерський штаб?

Бескоровайний: Перед чемпіонатом світу ми зіграли проти Уругваю, Чехії та Південної Кореї. Ми з корейцями мали дуже важку гру. І тому ми розуміли, що це якісна команда з якісними гравцями. Якщо подивитися, азійський футбол зараз серйозно розвивається і вже перебуває на досить високому рівні. 

Ми розуміли, що буде дуже непросто. Перші хвилини це дали нам зрозуміти, коли там я заробив пенальті і ми пропустили на перших хвилинах. Але дякую хлопцям, що не розгубилися та забили тричі, здобувши перемогу. Хоча матч був дуже нервовий, у них були шанси ще забити нам.

Устименко: За десь два місяці до початку чемпіонату світу, ми зустрічалися з ними в спарингу, який проходив у Іспанії. І, наскільки пам'ятаю, ми там 1:0 перемогли, так і познайомились з їхньою грою. А як такого нам нічого навіть не казали. Акцентували на тому, що в них атаці швидкісні та креативні футболісти.

– У фінальному матчі замість голеадора Данила Сікана в стартовому складі вийшов Владислав Супряга, у якого гра на тому турнірі не дуже складалася. Чи була в роздягальні розмова з нападниками, як Петраков пояснив своє рішення?

Бескоровайний: Ні, розмови ніякої не було. Для цього є тренер. Васильович бачив, хто краще налаштований. Супряга – якісний гравець, але для нього треба знайти ключик. І ось Петраков його відшукав. Васильович його так налаштував, що Влад вийшов і, якщо чесно говорити, подарував нам цей тріумф, перемогу на чемпіонаті світу. Дякую йому за це. Тоді був його день, Супряга зробив результат.

Устименко: Васильович – головний тренер. Він прийняв це рішення, і воно спрацювало. Нам ніхто нічого не пояснював. Ми перемогли, а це найголовніше. Значить, Петраков мав рацію. Супрягу ж у роздягальні ми вітали. Він усім нам подарував неймовірну радість.

– Саме Супряга і став джокером збірної, оформивши дубль, а добив корейців Гіо Цитаїшвілі. Якою була розмова з Петраковим у роздягальні, коли на табло горів рахунок 1:1.

Бескоровайний: Він сказав: «Пацани, ми зараз вийдемо на другий тайм, і переможемо їх». Петраков – мотиватор, і він вміє знайти слова, які допоможуть хлопцям вийти та розривати.

Устименко: Чесно кажучи, я не так сильно пам'ятаю, що було тоді в роздягальні. Знаєте, у Петракова такий підхід, що він більше мотивує, Васильович усіх заряджає. Ми після цього виходили і навіть не думали, робили свою справу до фінального свистка.

Олександр Петраков. Фото: УАФ

«Ейфорія тривала близько пів року, але слова Петракова були пророчими»

– Скільки часу ще не могли повірити, що стали чемпіонами світу? Як довго тривала ейфорія?

Бескоровайний: Чесно кажучи, ця ейфорія тривала десь пів року. Я ще не розумів, що переміг на чемпіонаті світу. Але потім вже це трошки забулося. Та навіть зараз вже не так то сприймаєш. Тому, я думаю, для гравців це пам’ять на все життя, а ось для інших людей – не знаю. Хоча навіть зараз підходять, кажуть: «ти ж чемпіон світу», але вже не так, як було раніше.

Устименко: Напевно, ще пару місяців ейфорія була – і все. Спершу тяжко було усвідомити, що ми виграли чемпіонат світу, але згодом ейфорія потрохи почала проходити. Ця перемога назавжди лишилася в наших серцях та думках.

– Петраков тоді опустив гравців на землю, сказавши, що вболівальники вже скоро забудуть про цей успіх і перестануть носити на руках. Можна сказати, що Олександр Васильович мав рацію?

Бескоровайний: Так, він все бачив. Петраков мав рацію. Ми тоді думали: якщо виграємо чемпіонат світу, то багато клубів буде виходити на гравців, на клуби. Вважали, що чимало футболістів зможуть поїхати десь до Європи, там грати в топ чемпіонатах. Ми думали, ну чому ні? Якщо ми виграємо італійців, які там майже всі грають у топклубах. А в нас же тоді багато гравців виступали за команди U-21 та U-19. Петраков правильно все сказав, дійсно треба приземлитися. Так воно й вийшло. 

Якщо подивитися, то зараз на найвищому рівні тільки Лунін грає. Також Супряга їздив до Італії, пробував свої сили. Але багато гравців так і залишилися в українському чемпіонаті. Я не кажу, що це погано, але кожен мріє грати десь за кордоном, у найсильніших чемпіонатах.

Устименко: Я вважаю, його слова були пророчими. Хоча не можу сказати, що про нас забули. З одного боку, звісно, це був історичний успіх. Втім, з точки зору професії спортсмена ми не маємо зациклюватися на виконанні одного завдання, а повинні мати мрії та цілі, повинні завжди ставати кращими. І, можливо, тоді наша кар'єра може вважатися більш продуктивною чи успішною. Якщо жити минулим, то навряд чи можна чогось досягти у майбутньому.

– А як святкували перемогу на турнірі? Усе пройшло без інцидентів?

Бескоровайний: Нас у готелі вже чекав накритий стіл. Ми з хлопцями відсвяткували, поговорили. Всі розуміли, що це наш останній збір у такому складі. Тому спокійно посиділи, відсвяткували. 

А ось вже коли ми прилетіли до Києва, нас зустріли багато людей. Дякую їм, що вони підтримали нас. Потім ми поїхали на нагородження – та й усе. У Києві ми ще зібралися усією командою та тренерами, побалакали, поплакали та й роз'їхалися.

Устименко: У нас все було цивілізовано. Спочатку відразу після фіналу в готелі сиділи. Там були усі гравці, тренерський штаб. Ми досить довго сиділи розмовляли, святкували. А вдруге відзначали успіх, уже коли прилетіли додому до Києва, там ще був банкет. Але все пройшло цивільно, без якихось інцидентів.

– Очікували такий прийом команди, коли вона повернулася до України?

Устименко: Так, як тоді кричали наші вболівальники… Це було щось фантастичне. За це ми їм дуже вдячні. Ми, звісно, очікували, що нас будуть зустрічати, але масштаб виявився неймовірним. Ми відчували, що вся країна була з нами у той період.

Радість перемоги. Фото: УАФ

«Петраков побачив мої очі та подумав: «Ну його нафіг, зараз ще вдарить»

– Можете поділитися якоюсь цікавою історією зсередини команди того періоду?

Бескоровайний: Я можу говорити тільки про себе. Коли ми вже прилетіли в Київ і там був банкет між гравцями та тренерським штабом, то Васильович [Петраков] розповідав про те, що йому запам’яталося найбільше. 

В матчі проти американців у першому таймі ми дуже погано грали. І ось я зайшов у підтрибунку й потрапив на Васильовича, а той дуже злий був. А я ж теж такий емоційний хлопець. Подивилися один на одного та й все. І так ось вже тоді на банкеті в Києві Петраков розповів: «Коли я побачив Бєса, його очі, то подумав ну його нафіг, а то ще вдарить мене».

Устименко: Ой, багато часу минуло з того моменту. Зараз важко пригадати якусь конкретну історію. Але в принципі, у нас була дружня та фантастична атмосфера. Навіть на тренуваннях завжди весело було. Після матчів, коли ми їздили відновлюватися в аквапарки, бані, сауни, усілякі там басейні, тоді теж чудово разом проводили час.

– Всі ми знаємо Петракова як тренера доволі консервативного та імпульсивного. Які враження у вас лишилися від роботи з ним саме на чемпіонаті світу? Хоч якось статус турніру змінив його підхід, чи лишався самим собою?

Бескоровайний: Васильович, в першу чергу, людина – він емоційний, і це прекрасно. Я розумію, що деякі, наприклад, тренери, більш лояльні, спокійні. Але ми люди, ми всі різні, маємо різні емоції. Я радий, що тренувався під керівництвом Петракова, який дав мені шанс. Я дуже вдячний йому. Вважаю, що перемога чемпіонаті світу – це заслуга Васильовича та його тренерського штабу. Не можна тільки одного відокремлювати. Всі тренери зробили дуже велику роботу. Я їм дуже дякую.

Устименко: Васильович завжди залишався собою, не зважаючи ні на що. Товариський матч чи офіційна гра – для нього неважливо, він завжди вимагає максимум. Від роботи з ним враженнями тільки позитивні. Ця людина завжди мотивувала. Він зумів підготувати нашу збірну до чемпіонату світу як у футбольному плані, так і в ментальному. Васильович завжди казав, що така можливість може бути у нас раз в житті. І добре, що ми прислухалися до його слів. Тому ми дуже вдячні йому і всьому тренерському штабу за цю перемогу. І за цей час, який ми пережили разом в молодіжній збірній.

– Підтримка від українських вболівальників у Польщі відчувалася? Атмосфера та близькість до батьківщини зіграли свою роль, чи все-таки були моменти коли вже хотілося додому?

Бескоровайний: Я думаю, що якби ми грали десь в іншій країні, то все могло скластися інакше. Але в Польщі вже багато наших українців в різних містах і підтримка була класна. Дуже дякую їм.

Додому не хотілося, бо мені пощастило. Мої батьки приїхали до Польщі, і підтримували мене там. Я з ними після кожної гри зустрічався. Тому в мене не виникало таких думок. Можливо, хтось і хотів вже додому, але я ж не можу за інших сказати. Я думаю, що все одно ми, коли їхали, то розуміли, куди саме їдемо, усвідомлювали, що хочемо зайти якомога далі.

Устименко: Безумовно, це зіграло значну роль. Підтримка наших вболівальників відчувалася. Було таке відчуття, що ми грали кожну гру вдома. Атмосфера була неймовірна, за що ми дуже вдячні тим, хто нас підтримував.

Трофей в руках. Фото: УАФ

«Тоді у Голанді ще не можна було помітити топгравця. Виділявся Тімоті Веа, але сильніше за наших нікого не було»

– Найкращим бомбардиром того турніру став Ерлінг Голанд. У команді слідкували за його результативністю, адже людина одному тільки Гондурасу відвантажили дев’ять голів?

Бескоровайний: Звісно, ми тоді слідкували теж. Тоді між хлопцями спілкувалися: «Ну, ось як один гравець може забити дев'ять голів за матч?». Ми ж не розуміли, що він буде настільки зірковим в майбутньому. Тоді ще не можна було побачити в ньому топгравця. Але зараз ми розуміємо, що Ерлінг грає в Манчестер Сіті, він топовий нападник. Голанд зараз – це хижак, акула.

Устименко: Голанд неабияк здивував не тільки нас, а й, мабуть, взагалі всіх, показуючи таку результативність на чемпіонаті світу. Після гри з Гондурасом можна було вже зрозуміти, що це феноменальний гравець. Мало хто спроможний забивати по дев'ять м’ячів в одному поєдинку на такому великому турнірі. Хоча його збірній не вдалося вийти з групи, але, безумовно, він ще тоді вписав своє ім'я в історію футболу.

– А кого з футболістів інших збірних можете виокремити? Хто вразив своєю грою?

Бескоровайний: Однозначно Тімоті Веа – син володаря «Золотого м’яча». Наприклад, в Панамі був лівий захисник Хорхе Мендес, який потім зі мною у Словаччині за ДАК. Та й у нас так багато класних гравців було, кращих за наших нікого не можу назвати.

Устименко: Це точно Тімоті Веа зі збірної США. Він був такий рослий й дуже швидкісний, різкий. Знаєте, його гра відразу впала в очі й потім я за ним і далі вже слідкував. Припав мені цей футболіст до душі.

Чемпіони світу. Фото: УАФ

«Булеца демонстрував фантастичну гру, а Лунін вже тоді був топворотарем»

– Золотий м’яч дістався вінгеру Південної Кореї Лі Кан Іну, а срібна нагорода пішла до лідера української збірної Сергія Булеци. Наскільки справедливим вважаєте це рішення?

Бескоровайний: Ну, звісно, ми хотіли, щоб Булеца отримав цю нагороду, але це ж не ми вирішуємо. Звісно, я буду казати, що найкращі гравці – наші. І я вважаю, що Лунін та Сергій також заслуговували на цей приз.

Устименко: Булеца показував фантастичну гру на молодіжному чемпіонаті світу і все-таки заслуговував на «Золотий м'яч» турніру. Сергій робив різницю на полі, оформив багато результативних дій, які приносили успіх для нашої команди. Але й цей кореєць також демонстрував класну гру. У будь-якому випадку вони обидва заслуговують на цю нагороду.

– Найкращим воротарем турніру було визнано Андрія Луніна. Вже тоді розуміли, що це буде гравець, який може тягнути мадридський Реал у Лізі чемпіонів?

Бескоровайний: Там вже тоді було видно. Розумієте, коли Лунін стоїть у воротах, то ти відчуваєш велику підтримку та спокій. Ти постійно його чуєш, що він тобі підказує. Це дуже важливо для захисників, тому це на 100% заслужена нагорода.

Устименко: Взагалі я вже тоді вважав Луніна топворотарем. Своєю грою та працею він це підтвердив, ставши на якийсь час першим номером в Реалі. Наразі його гра говорить сама за себе.

«Я думаю, що в кожного «із золотої збірної» ще буде шанс потрапити до національної збірної»

– На Євро-2024 з тієї збірної Петракова поїхали Лунін, Конопля та Бондар. У резервному списку лишилися Сікан, Попов та Різник. Хто з гравців тієї чемпіонської команди на ваше здивування за ці п’ять років не зумів дорости до рівня стабільного гравця національної збірної?

Бескоровайний: Розумієте, не можна виділяти когось одного. Я думаю, що в кожного в житті ще буде шанс зарекомендувати себе в національній збірній. Як бачимо, то зараз стабільно грає Юхим Конопля. Я дуже радий за нього, тому що, як на мене, він дуже якісний гравець, який справедливо займає своє місце в збірній. 

Устименко: Мені дивно, чому Бескоровайний не викликався в національну збірну. Данило, відверто кажучи, демонструє класну гру вже два сезони поспіль. А взагалі здавалося, що у тій команді було багато гравців, які у майбутньому виступатимуть в національній збірній.

– Оглядаючись назад, чи задоволені ви тим, як складається ваша кар’єра після такого успіху п’ятирічної давнини. Справдилися очікування, чи хотілося набагато більшого?

Бескоровайний: Знаєте, я ні про що не жалкую. Я тільки вдячний своїм тренерам, з якими я працював. Вважаю, що тут все залежить лише від тебе самого. Я задоволений тим, що маю. Я ж іще не закінчую, продовжую. Мені тільки 25 років, а захисники, ви ж знаєте, хтось раніше відкривається, хтось пізніше... Тому я думаю, що в мене все попереду і мене чекають нові етапи в кар’єрі. У мене зараз ціль – це виграти чемпіонат України, а далі подивимось. Я хочу знову стати чемпіоном.

Устименко: Знаєте, я жодних очікувань не створював для себе. Я вже тоді розумів, що вся кар'єра в мене ще попереду: будуть підйоми та падіння. Мені треба бути готовим до всього, але звісно, що завжди хочеться більшого. Як і всім, я вважаю. Впевнений, що сумлінною працею і правильним підходом до життя мені вдасться досягти цього. Найкращі часи в кар’єрі попереду, я переконаний.

Наразі ж мені потрібно закріпитися в якомусь одному клубі, отримати стабільність. Дай Боже, бути основним у команді й вже це для мене буде наступним етапом в кар’єрі. А далі подивимося.