«Бажаю грати за збiрну України, але розумiю, що там є свої питання»: форвард Попов розповів про виступи за клуб Серії А

Аватар Олександр Щербатих Олександр Щербатих
385
6 голосів
«Бажаю грати за збiрну України, але розумiю, що там є свої питання»: форвард Попов розповів про виступи за клуб Серії А
Богдан Попов. Фото: ФК Емполі
Форвард італійського Емполі та юнацької збірної України (U-17) Богдан Попов в ексклюзивному інтерв'ю сайту «Збірна» відверто розповів про свою кар'єру.
  • Андрій Каплун

Богдан Попов розпочинав свій футбольний шлях у рідному Ніжині та виховувався в академії київського Динамо, але після початку повномасштабної війни в Україні був змушений переїхати закордон та транзитом через польський Гурнік опинився у клубі Серії А Емполі.

17-річний український форвард у сезоні 2023/24 став срібним призером чемпіонату Італії серед юнацьких команд у віковій категорії U-17, влітку грав за першу команду Емполі у контрольних матчах, а у першому турі поточного сезону навіть потрапив до заявки на домашній поєдинок першого туру Серії А проти Монци (0:0).

У квітні Богдан дебютував за юнацьку збірну України (U-17), але за місяць на фінальній стадії Євро-2024 не отримав великої кількості ігрового часу від головного тренера Юрія Мороза. У трьох матчах із Сербією (0:1), Чехією (1:3) та Кіпром (2:0) форвард тричі виходив на заміни та провів на полі сумарно 28 хвилин ігрового часу.

Сайт «Збірна» представляє ексклюзивне інтерв'ю з Богданом Поповим про його кар'єру.

«Тренувався у екс-гравців Динамо Дмитруліна, Яшкіна та Беженара»

– Богдане, розкажіть будь ласка, як ви починали займатись футболом в дитинстві? В якому віці пішли в свою першу футбольну секцію та де спочатку тренувалися?

– Мій тато в минулому – футболіст (Руслан Попов, – прим. «УФ»). До того, як стати тренером з футболу, він грав в ФК Десна, ФК Суми. Звісно, він перший побачив, що я буду футболістом. 

В неповних чотири роки я ходив до тата на тренування. Він працював тренером хлопців 2004-го року народження в  ДЮСФШ м. Ніжина, тоді я просто бігав з м’ячем. Після свого тренування ми часто залишалися ще до вечора, він тренував мене, типу індивідуального тренування. Набору мого віку ще тоді в футбольній школі не було, та і я ходив в садочок. 

А от коли мені було п’ять років, то з’явився набір 2006 р.н., і я вже був зарахований в ДЮСФШ м.Ніжин (це моє рідне місто) у групу до Валентина Мазуна, який став моїм першим тренером. 

Моє місто має тільки одну футбольну школу, от вона і стала моїм футбольним початком. На тренуванні зі мною займався тренер, а у вільний час – батько.

– Розкажіть трохи про вашу сім’ю – хтось ще з неї був професійним спортсменом, окрім батька?

– У мене дружна, весела і спортивна сім’я. Я, мама, тато і менший брат Марк, який, до речі, також футболіст. Він займається в тій ДЮСФШ, де і я починав, і навіть в того ж тренера, який мене тренував. 

Мама займалась волейболом, тато був футболістом і зараз працює тренером з футболу, його вихованці грають у вищій лізі чемпіонату України. У нас майже всі в сім’ї мають відношення до спорту – дідусь, бабуся, дядько, тітка, двоюрідні брати. 

Моє захоплення футболом всі схвалили, у мене просто нереально велика підтримка від сім’ї. Всі підтримують, переживають і вболівають.

– На якій позиції на футбольному полі ви грали в дитинстві? Та ким з футбольних зірок захоплювалися?

– Від самого дитинства почав грати нападником, і до сьогодні продовжую грати на цій позиції. Можливо, це прозвучить банально, але як і більшість, я захоплювався Кріштіану Роналду.

– Розкажіть, як ви потрапили в Динамо і які мали успіхи в академії київського клубу.

– Після товариської гри з однолітками з Динамо мене запросили спробувати свої сили в ДЮФШ  ім. Лобановського в складі команди Динамо Київ 2007 р.н.  І так я став центральним нападником основного складу цієї команди.  

Оскільки це ще не академія, то мені доводилося їздити на тренування та на ігри. По черзі возили, хто міг. Велика вдячність моєму дідусю, найбільше йому припало возити. Дорога займала багато часу. Приїзджали додому о 12-й ночі, вчив уроки в потязі, і на восьму ранку – школа. Я ще встигав і за свою футбольну школу  грати. Майже три роки був на дві команди. 

А вже коли мене зарахували до академії Динамо, то поселили на базу, і я вже повністю  належав академії. За час мого перебування в Динамо ставав кращим нападником на міжнародних турнірах по 2007 р.н., кращим гравцем в чемпіонатах і в турнірах по Україні.

До війни я з командою встиг відіграти чемпіонат України у віковій категорії U-14 (2020-20021 р.) і перше коло U-15 (2021-2022 р.), на друге коло вже почалась війна.

Богдан Попов. Фото: Google

– Хто були вашими тренерами в Динамо?

– Ще до академії Юрій Анікєєв, пізніше Артем Яшкін, а вже в академії – Сергій Беженар і Юрій Дмитрулін. 

З відомих гравців ні з ким не тренувався, а от тренували відомі екс-футболісти Динамо Яшкін, Беженар та Дмитрулін.

«Повернення додому було неможливим, орки окуповували область»

–  Як виник варіант з переїздом до польського клубу Гурнік у 2022 році?

– Це був не варiант. Почалась вiйна, я тоді був в Києві. Повернення додому вже було неможливим, оскільки там, де я жив з батьками, у Чернігівській області, вже точились бої і орки окуповували область. 

Мама з братиком залишалися в окупації, тато в цей час був у Львові на турнірі з футболу з дітьми. І тоді вирішили, що я їду у безпечне місце. І разом з декiлькома однолiтками я виїхав до Польщi. Так ми всі попали до польського клубу Гурнік.

– Чи складно було адаптуватися у віці 15-ти років в новій країні – як в футбольному, так і в побутовому плані?

– Не дуже, мова схожа. На той час мені дуже допомогла англійська мова, оскільки я вільно нею володів. Швидко заговорив польською мовою. Адаптувався до Польщі швидко. 

А якщо чесно, то я з 12-ти років жив на базі Динамо за 100 кілометрів від дому, тому звик до самостійності. Звісно, інша країна, але якщо ти знаєш мову, то все легко.  Зараз можу стверджувати, що мова надзвичайно важлива.

– Розкажіть про вашу гру та результати в Польщі за Гурнік.

– Я грав за команду на рiк старшу, 2006-го року народження. Хороша дружня команда, хороші тренери. Дуже добре і з розумінням ставилися до мене. Виграли першiсть Польщi у категорii U-17.

«Серія А – найсильніша та найбільш тактична ліга у світі»

– Як з’явився варіант з переходом до Емполі восени 2023-го року?

– Hiякого варiанту не було. Mої батьки мають подругу, яка вже довго жила в Iталii. Вона подзвонила i запропонувала, щоб я поїхав до неї. В Польшi я був один, умови життя не найкращi. От я i поїхав в Iталiю, не думаючи i не гадаючи про те, що на мене чекає.

Перший час займались моїми документами, в Iталiї дуже суворо з цим. Тренувався сам як мiг. Потiм друзi батькiв зв’язали з моїм агентом, Андрiєм Головашем, i вiн почав займатись моїми справами. 

Спочатку я поiхав на перегляд в Спецiю, тренувався з U-19, i все було добре. Ми чекали на Трибунал i пiдтвердження опiкуна в Iталii, бо я неповнолiтнiй. Коли в Генуї все пiдтвердили, i все було готово для пiдписання контракту, адвокат клубу разом з одним з директорiв наклали заборону, бо кiлька рокiв тому Спецiя була покарана за пiдписання неповнолiтнiх африканцiв. Iнша справа, але це була їхня позицiя. 

Потiм вони отримали додаткову інформацію та почали знову розгядати це питання, але дуже повiльно. Тодi мiй агент поставив конкретно питання. Спецiя була не готова. Агент зв’язався з Емполi, я знову поiхав на перегляд, i так все почалось.

Богдан Попов. Фото: ФК Емполі

– Як пройшла ваша адаптація в Італії – як в футбольному, так і в побутовому плані?

– Від самого початку все було нове i цiкаве. Новi емоцii, новi знайомi. Скажу вiдверто, я закохався в Iталiю. Адаптувався швидко, мова теж далася легко. Мені мабуть не звикати (усміхається). Прийняли добре. 

Емполi взагалi дуже сiмейний клуб. Специфiчна атмосфера i вiдносини. Трошки прийшлось звикати по харчуванню. Бо це ж Італія. Але на самій базі збалансоване харчування, підлаштоване під футболістів.

– Чим відрізняється тренувальний процес в України, Польщі та Італії? Де легше грати, а де складніше?

– В Iталii значно вище рiвень i швидкостi. Багато боротьби  i атлетизму. Здавалось, бiльше нiж у Польщi не бiгають нiде, але виявилось, що бiгають. Багато талановитих гравцiв. Не треба забувати, що в моiй вiковiй категорiї Iталiя стала чемпiоном Європи.

– Ви вже грали за першу команду Емполі в спаррингу в літнє міжсезоння та потрапляли до заявки на матч Серії А. Як вам рівень дорослої команди та загалом італійського чемпіонату? Чи складно вам дається перехід з юнацького рівня на дорослий?

– Я вважаю, що італійська Серія А – це найсильніша та найбільш тактична ліга у світі, це дуже високий рівень. Звісно, перехід з юнацького футболу до дорослого – це дуже складний процес, але я намагаюся адаптуватися якнайшвидше, і в цьому мені дуже допомагають гравці та тренери першої команди.

– В першій команді Емполі грають орендовані форварди з Інтера (Себастьяно Еспозіто) та Мілану (Лоренцо Коломбо) – чи можливо на даному етапі скласти їм конкуренцію? Як вважаєте, коли можна чекати на ваш дебют за першу команду в Серії А?

– Стосовно дебюту вирiшує тренер. Я завжди готовий i намагаюсь робити все вiд мене залежне. Але я розумiю, що менi  треба ще багато вчитись i працювати.

– Минулого сезону ви з Емполі стали віце-чемпіоном Італії серед юнацьких команд U-17. Які емоції викликало це досягнення та наскільки важко воно далося вам та команді?

– В минулому році ми мали дуже сильну команду, яка з 30-ти матчів програла тільки три, тому з впевненістю можу сказати, що це був дуже класний сезон з великою кількістю емоцій. Але на жаль, ми посіли друге місце, програвши у фіналі Ромі (1:3, – прим. «УФ»).

«Я би не сказав, що грав за збірну. Десять хвилин не на своiй позицii – це не гра»

– В сезоні 2023/24 за Емполі на правах оренди з Аталанти виступав український півзахисник Віктор Коваленко. Чи встигли з ним познайомитись та поспілкуватись? 

– Так, звісно, було дуже приємно познайомитися з Віктором, часто тренувалися разом. Він отримував мало ігрового часу в минулому році, але можу сказати, що він дуже гарна людина і дуже сильний гравець.

– Поділіться думкою про двох інших українців в Серії А – дебют Артема Довбика за Рому та виступи Руслана Малиновського в Дженоа.

– Вони значно старшi  за мене i бiльш досвiдченi. Думаю, я не можу давати їм оцiнку.

– Ви грали за юнацьку збірну України (U-17) у фінальній стадії Євро-2024. Чому команді не вдалося вийти з групи?

– Питання не до мене. Я би не сказав, що я грав. Десять хвилин не на своiй позицiї – це не гра.

– Які емоції викликав у вас дебют за збірну України? Чи очікуєте в майбутньому виклику в збірну України (U-19) та в перспективі – в національну збірну?

– Я очiкував значно бiльшого. Завжди готовий i бажаю грати за збiрну, але розумiю, що там є свої питання. Буду працювати, а там час покаже. Я прагну досягти найвищого рівня в футболі.