«Бачу, що роблять наші легіонери — вони молодці. Як і Андрій Шевченко та мій друг Сергій Ребров». Актор та автор студії Квартал 95 Олександр Пікалов відверто про війну та про футбол

Ми спілкувались в березні 2017-го, і він попросив мене це не писати. «На чемпіонат світу, який буде проходити на росії, нам і не потрібно потрапляти, — зізнався Олександр Пікалов. — Нехай Шева будує команду на Євро, і він її, побачиш, збудує».

Один з провідних акторів та авторів студії Квартал 95 не помилився. Сьогодні він робить інші прогнози, і вони набагато важливіші. В ексклюзивному інтерв’ю нашому сайту цього разу про футбол ми говорили мало. Наша розмова відбулася 1 квітня, тому перше питання назріло само по собі…

— Олександре, чи доречно вітати з Днем сміху під час війни?

— Чому ні? Наша програма Байрактар-NEWS якраз і виходить під гаслом: «Сміємось — значить, перемагаємо». Щойно я був у прямому ефірі 1+1, і ми там трохи пожартували. Але під кінець я сказав досить серйозну річ: «Готуйтеся, скоро будемо святкувати нашу перемогу».

— Яка ваша місія під час цієї війни?

— Я склав присягу і вступив до Національної гвардії України, де виконую ті обов’язки, які доручили. Мені дали згоду на те, щоб я трошки займався тим, чим займався до цього. Сказали, що це дуже добра справа в наш час.

— Раніше ви мали якесь відношення до Збройних сил України?

— Моя строкова служба мала відбутися саме в той час, коли Україна стала незалежною. Проте тоді я ухилився від неї. Наразі спокутую свою провину.

— Як для вас розпочалася війна?

— Почну з того, що я, як і всі, такого не чекав. Розумів, що наші сусіди — це скотський народ, і довіри їм не має ніякої. Але ж…

Напередодні, 23 лютого, ми відзняли черговий раунд Ліги сміху. Зі своїми командами я добре відсвяткував цю справу, і зранку прокинувся не лише в іншому, так би мовити, світі, а ще й з квадратною головою.

— Ваша перша реакція?

— Вийшов на вулицю та записав відео, яке потім видалив Інстаграм. Там було звернення до московських попів Києво-Печерської Лаври. Звісно з матюками та одним важливим питанням: «За кого ви молитесь?»

Далі було все, як у всіх. Зараз кожен допомагає людям і країні. Як може і чим може.

— Знаю вас, як справжнього оптиміста, але ж, мабуть, і у вас був такий момент, коли здавалося, що…

— Не було. Я добре знаю наших військових з 2014 року і був впевнений, що вони поставлять раком всіх кацапів та засунуть їм в дупу їхню зброю. Зараз вони саме цим успішно займаються.

— Президента нашої країни наразі признали навіть ті, хто відмовлявся вірити в нього за будь-яких обставин. Як людина, яка його добре знає, можете сказати, як Володимиру Зеленському вдається тримати такий удар?

— Колись в одному з інтерв’ю я сказав: «Буде якийсь екстрім, і ви ще побачите, хто такий Володимир Зеленський». Наразі це сталося. Дуже шкода, що сталося саме таке жахіття, але Президент себе проявив саме так, як і мав проявити себе справжній Президент.

Так, дійсно, ми знайомі давно. З шостого класу. Він на два роки мене молодший.

— Коли ви в останній раз спілкувались?

— Ще до війни. Гадаю, в нього зараз достатньо справ, тому не бачу ніякого сенсу його турбувати. Він знає, хто і чим зараз дихає. Він все знає.

— Бачив звернення акторів вашого Кварталу до російських колег з намаганням достукатися…

— Мене там не було (перебиває). Я ні до кого не стукав. Для мене москалі подохли ще в 2014 році. Причому всі. Без жодних винятків. З цих пір в мене там не має ні одного навіть знайомого. Це нелюди.

— Добре, а до того часу ви перетиналися на гастролях? Вони завжди були такими боягузливими істотами?

— Відкрию вам невеличку таємницю — я бандерівець з 9-го класу. Мій дядько в свій час закінчив Криворізький гірничо-рудний інститут, після чого отримав направлення до Новояворівська. Коли я до нього приїзжав, то бачив справжню Україну, а не ту, яку показували по телевізору. Я бачив багато і пишаюся тим, що почав ненавидіти москалів ще тоді.

Ну ви ж чудово розумієте, що вони витворяють! Та це ж справжні мавпи, які в своєму житті не бачили навіть унітазів. 

— Вибачте, але тепер трохи про футбол. Яке місце в вашому житті наразі займає улюблений вами вид спорту?

— Моє єдине футбольне надбання під час війни — вчорашня зустріч с Олександром Алієвим. Все (посміхається). Звісно, щось попадається. Те саме відео, як ці суки вдерлися в хату до Влада Ващука. Бачу, яку важливі місію несуть наші легіонери — вони справжні молодці. Як і Андрій Шевченко та мій друг Сергій Ребров. Знаю, що вони роблять и щиро їм дякую.

На мій погляд, треба почекати ще 10 днів. Це моя думка. Погонимо, обов’язково погонимо. Я читаю, що є проект закінчити чемпіонат України в тому вигляді, в якому він зараз є, але це неправильно. Ми його дограємо — от побачите. Треба ще трошки почекати та завершити його на красивій ноті.

— Ви знайомі з більшістю нашої футбольної еліти. З Анатолієм Тимощуком перетиналися?

— На щастя, ні. Бог милував.

— Якщо ми дограємо чемпіонат, то збірна України у червні точно зіграє.

— Безумовно, це дуже важливо для країни. Саня Усик теж має битися. Звитяги провідних спортсменів дуже важливі для нашої країни. Ми повинні давати перцю на всіх фронтах.

— Перемагати, посміхаючись?

— Саме так. Мій улюблений жарт наразі — анекдот про Чорнобаївку. Потрапляють росіяни звідти на той світ, і їхній командир з полегшенням зітхає: «Нарешті відмучились». Аж тут з-за кутка виходить Степан Андрійович Бандера та каже: «Доброго вечора, ми з України!»

Євген ГРЕСЬ

«Если маму кто-то тронет, того мама похоронит». Легендарный Игорь Шуховцев рассказал, чем сейчас живет Одесса