Шлях на Євро. Георгій Судаков: «З перших тренувань зрозумів, що це моя команда»

В рубриці «Шлях на Євро» футболісти молодіжної збірної України (U-21) продовжують ділитися своїми спогадами та емоціями про виступи команди у відбірному циклі чемпіонату Європи. Сьогоднішній гість рубрики — півзахисник донецького Шахтаря Георгій Судаков, який вже встиг побувати на дорослому Євро...

«Ми чітко усвідомлюємо, в який час граємо...»

— Ми дуже пишаємося тим, що молодіжна збірна України після 12-річної перерви потрапила на такий турнір, як чемпіонат Європи, — сказав Георгій Судаков. — Виступати саме за національну команду своєї країни — це завжди велика відповідальність, але в нашому випадку ще й насолода від самого процесу, який вибудували тренери, та самої гри, яку нам вдається демонструвати. Також ми чітко усвідомлюємо, в який час граємо. Розуміємо, що наші воїни сьогодні — найкращі в світі, і ми маємо брати з них приклад.

Вже сьогодні, за півроку до початку Євро, я можу сказати, що ми дуже мотивовані. Навіть ті, хто вже виступав та перемагав, приміром, у Лізі чемпіонів. У нас є добра нагода продемонструвати, яка в нас команда, а також проявити свої особисті якості. Всі розуміють, що на таких змаганнях за футболістами слідкують скаути всіх провідних клубів світу, і це чудовий шанс зарекомендувати себе з найкращого боку, щоб потім отримати запрошення з топової європейської ліги. Проте ми маємо бути саме командою, ніхто себе не повинен, як то кажуть, продавати — в нашій збірній це просто неможливо.

«Йовічевіч нам відразу сказав, що буде Хорватія»

Напередодні жеребкування я читав, що вперше на молодіжний Євро поїдуть всі без винятку провідні збірні. Просто всі — не сталося, здається, жодної сенсації. Безперечно, це буде далеко не дитячий турнір — там виступатимуть переважно 23-річні футболісти, більшість з яких грають в чемпіонатах великої п’ятірки. В чаті молодіжної збірної ми намагалися передбачити результати жеребкування, і я поставив на Іспанію, Англію та Бельгію. Вгадав лише одного з суперників (посміхається), але вважаю, що матчі з хорватами та румунами будуть не менш цікавими, ніж з іспанцями. Останні, можливо, будуть фаворитами групи, проте ми можемо грати з усіма.

Головний тренер Шахтаря Ігор Йовічевіч ще перед жеребкуванням сказав нам, що випаде Хорватія. Так і сталося. Він добре знає молодіжну збірну своєї країни, а ми чудово розуміємо, що з талантами там завжди був повний порядок. Подивіться, як виступає на чемпіонату світу хорватська збірна, в складі якої грає Йошко Гвардіол — добре знайомий нам по матчам з Лейпцігом. В Катар поїхали ще декілька футболістів з молодіжки Хорватії, так що це буде дуже цікаве протистояння.

«Мудрик дуже хоче поїхати з нами в Румунію»

На мій погляд, в нас гравці не гірше, навіть, краще. Вистачає тих, хто вже має досвід виступів за національну збірну, і якщо збереться вся наша банда, то це буде команда з серйозним потенціалом. Ми, до речі, не раз спілкувалися на цю тему з Михайлом Мудриком, і в нього є велике бажання поїхати на Євро — він частина нашого колективу.

Я вже був на чемпіонаті Європи — і теж в Румунії, де минулого року наша національна збірна проводила декілька матчів. Для мене це був великий досвід, і я добре розумію, що для досягнення гарного результату на такому турнірі в нас повинен бути дуже згуртований колектив. Всі мають один одного підтримувати, вірити в ідею тренера. В молодіжці все це присутнє, і ми повинні зберегти такий настрій і таку впевненість. Тоді нас не залякають ніякі імена суперників, і ми будемо відштовхуватися від свого футболу.

Звісно, я трохи засмутився, що не зіграв тоді, на дорослому Євро. Мав вийти на заміну, але не встиг (посміхається). Значить, не прийшов ще час, але я впевнений в тому, що з таким поколінням гравців, яке є зараз в Україні, наші форуми ще попереду. Один з них — молодіжний Євро, де на нас чекає, як на мене, досить серйозний рівень команд та самої гри.

«Після дебюту в молодіжці відразу поїхав в національну команду»

Вперше в молодіжну збірну України я потрапив восени 2020 року. У вересні побачив своє прізвище в резервному списку, в жовтні не доїхав в команду через ковід, а в листопаді полетів на Мальту. Там і стався мій дебют в молодіжці. Події розвивалися так стрімко, що наступного для я опинився… вже в національній збірній. Мене, Саню Назаренка та Сергія Булецу викликали туди на матч Ліги націй в Швейцарії, який, на жаль, так і не відбувся.

Перші враження від молодіжки? Це був перехідний період. В команді вистачало гравців з минулого, так би мовити, покоління, але були й молоді хлопці, яких поступово награвали на нинішній цикл. Самі позитивні враження — це ідеї головного тренера. Мені вони сподобалися відразу. Руслан Ротань ставить гру з постійним контролем м’яча, а це саме той футбол, в який не тільки я, а й багато наших виконавців люблять грати. З перших тренувань зрозумів, що це моя команда. Що в ній можна зростати та досягати якихось вершин.

Я добре пам’ятаю Ротаня як гравця. Незважаючи на те, що був прихильником Металіста, завжди ставився з великою повагою до капітана Дніпра. Особливо, коли він грав за збірну України або коли забивав в фіналі Ліги Європи. У Руслана Петровича колосальний досвід футболіста на високому рівні, він і сам грав в інтелектуальному стилі, виступав під керівництвом видатних тренерів, і йому є, що нам передати. Проте я вважаю, що він навіть не думає нікого копіювати, а будує свій стиль. Будучи дуже позитивною, насамперед, людиною.  

«Наші тренери витримали багато критичних ударів»

Перший збір вже повністю нової молодіжки проходив в Туреччині, де ми провалили турнір в Антальї. Провалили по результату, але не по грі, на яку мало хто звертав увагу, а тому й не зовсім заслужено критикував в першу чергу наших тренерів. Але вони витримали цей удар і продовжували гнути свою лінію.

Я взагалі спокійно до цього ставився. Так, збірна не має права поступатися у будь-якому матчі, бо це збірна. Але я бачив нашу гру, розумів, які в нас футболісти, і усвідомлював, що це тільки початок. На той час нам насамперед потрібна була наша гра, а не результат будь-якою ціною. Там, в Антальї, ми переграли всіх суперників, причому повністю, але десь не пощастило, десь зіграли роль якісь деталі, десь трохи розслабилися. Отримали матеріал для аналізу.

Потім стався ще один провал — на Турнірі Лобановського. Мене там не було, але я знаю, що команду зібрали з відпустки, і це теж показник сміливості тренера, який не злякався критики, а хотів далі будувати гру та команду. Руслан Ротань нам завжди казав: «Я відповідаю за результат, а ви відповідайте за свою гру». Він знімав з нас напругу, робив усе, щоб ми були спокійними на полі.

«Нам давно потрібно було змінювати свою ментальність»

У відбірному турнірі в нас була досить міцна та цікава група, хоча я відразу вирішив не переоцінювати силу суперників. Розумієте, нам треба міняти ментальність, бо раніше ми часто програвали ще до виходу на поле. Так, перед стартовим поєдинком з Сербією нам розповідали, що чотири виконавці з їхньої молодіжки на контракті з Манчестер Сіті, що інші коштують до десяти мільйонів. Добре, молодці, але хіба ми гірше? Хіба ми не граємо в Лізі чемпіонів чи Лізі Європи? Хіба за нас не пропонують такі самі кошти? Чому ми не можемо впевнено виходити на матчі?

Звісно, напруга перед стартовим поєдинком відбору була. Ми мали гру, але прийшов час підкріплювати її перемогами. Так і вийшло. Ми дуже добре підготувалися до матчу з сербами, досконало вивчили всі їхні недоліки і з перших хвилин продемонстрували, хто насправді скільки коштує. Переграли цю збірну і на виїзді, і вдома. Мінімальні перемоги не відображали нашої переваги, хоча у Львові ми вирвали перемогу лише на останніх хвилинах. На старті відбору це був наш недолік — не вдавалося втілювати ігрову перевагу у впевнені цифри на табло.

Можливо, французам в першому матчі ми й програли саме до виходу на поле, хоча хотів би я побачити, як би пішла гра, якби не сталося того вилучення в першому таймі. Ми грали сміливо, витримали стартовий натиск, вирівняли гру… Проте це був корисний досвід. Все ж таки, саме на той момент ментально вони були сильнішими за нас, а в наступній зустрічі проти Франції ми вже зіграли так, що після матчу були засмучені нічиєю.

«Раніше ми могли забути, що потрібно… забивати»

Гадаю, що на Євро ми точно нікому не програємо до матчу. Нехай тепер наші суперники досконало вивчають досьє українських гравців. Це не самовпевненість — ні в якому разі. Просто ми віримо в свої сили. В нас ще є час вдосконалити свою гру, по ходу групового турніру ми постійно цим займалися. В першому колі більше були заточені на самому контролі, на надійності роботи з м’ячем. Згодом все це залишилося, але команда почала більше ризикувати, частіше загрожувати воротам суперників. Ми згадали, що в футболі потрібно забивати голи (посміхається).

Також ми покращуємо свій пресинг, це теж дуже важливо. Причому тренери завжди пропонують нам такі рішення, які підходять саме для конкретного суперника, відштовхуючись від того, як він розпочинає свої атаки. Нам цікаво розв’язувати всі ці головоломки. І в нас ніколи немає паніки, криків, звинувачень. Добре пам’ятаю момент з пенальті в ворота Фарерських островів. Мені розповідали, що експертна братія України вимагала наших з Бондом голів, закидала тренерам в тому, як вони керують командою. Жах…

«Де Дзербі сказав: «Якби ви так зробили з французами…»

Так, це було сміливе рішення. Таке саме, як і рішення Ашрафа Хакімі, який забив іспанцям з точки паненкою. Звісно, за рахунку 1:0 ми мали підійти до виконання того пенальті більш раціональніше. Так, ми розлютили нашого тренера, але в перерві того поєдинку Руслан Ротань не сказав нам жодного слова. Нам вистачило його погляду. Ми все зрозуміли, відчували вину перед командою і намагалися виправитися. Добре, що все закінчилося нашою перемогою. Потім нам не вистачило двох забитих м’ячів, щоб стати найкращою командою серед других місць, але, як сказав наш капітан Артем Бондаренко, в такому випадку не було б цієї історичної та яскравої перемоги над Словаччиною (посміхається).

До речі, коли ми повернулися в клуб, тодішній головний тренер Шахтаря Роберто Де Дзербі сказав: «Якби ви так зробили з французами, я би потиснув вам руку, а з Фарерами так діяти краще не треба…» Це була така сама спокійна розмова без жодних звинувачень. Ми завжди цінуємо довіру наших тренерів, тому маємо робити висновки, не зловживати цією довірою, іноді з посмішкою реагувати на закиди експертів та рухатися далі. 

«У нас гарне покоління 2002 року народження»

Протягом відбірного турніру мені не раз доводилося грати на фланзі, але я завжди спокійно ставився до таких рішень тренера. В нашій структурі фланговий нападник постійно заходить в середину поля, тому я не бачив у цьому жодних проблем. До того ж, в нас  дуже добре взаєморозуміння не лише з моїми партнерами по Шахтарю, але й з багатьма іншими гравцями. З тим же Костянтином Вівчаренком ми грали разом ще зі збірної U-16 і теж гарно розуміємо один одного, коли діємо на одному фланзі.

Зараз в молодіжці, до речі, вже досить багато гравців зі збірної 2002 року народження. Це Руслан Нещерет і Арсеній Батагов, Костянтин Вівчаренко та Володимир Бражко, Богдан В’юнник та Владислав Ванат. Викликалися Данило Скорко, Денис Кузик, Артем Кулаковський, Максим Кучерявий, Денис Слюсар, на підході Валентин Рубчинський. За національну збірну вже давно виступає Ілля Забарний. В нас була дуже добра юнацька команда, яку очолював Володимир Езерський. Трохи не вистачило, щоб потрапити на Євро по U-17 (у вирішальному матчі ми поступилися іспанцям — 0:1), а змагання по U-19 були скасовані через ковід. Ось нам і прийшлося всім перебратися до старшої збірної трохи раніше часу (посміхається).

Гадаю, що в наступному циклі у нас теж буде сильна молодіжка. Тренери вже дивляться в завтрашній день, адже недавно був збір якраз і присвячений перегляду гравців в тому числі і на майбутнє. Проте це все буде завтра, а на часі — Євро-2023.

«На початку війни про футбол ніхто не думав»

Ми зустрічали 2022 рік в доброму гуморі. Розуміли, що друге місце в групі вже не відпустимо, але все ж таки сподівалися на пряму перепустку на чемпіонат Європи. Було багато планів в клубі, перед нами відкривалися гарні перспективи. Але все змінилося 24 лютого…

Деякий час я взагалі не думав про футбол. Та ніхто про нього не думав! Ми переживали тільки за нашу країну, за наші сім’ї та за наше життя. Завдяки ЗСУ нам вдалося вистояти та погнати ворога назад. Так, зараз всім нам теж дуже складно, але українці впевнені в перемозі — з такими воїнами інакше бути не може. І ми не втомлюємося дякувати їм в тому числі і за те, що знову граємо в футбол. Дякувати та допомагати, чим можемо.

Березневі матчі молодіжки були перенесені на невизначений строк, але ми потрохи почали готуватися. Спочатку індивідуально, потім зібрався Шахтар, і ми поїхали на благодійні матчі. Коли вони закінчилися, кожен з нас розумів, що попереду важливі ігри, тренери молодіжки домовлялися про додаткові тренування з деякими клубами. Так, особисто я працював з хлопцями зі Львову, Руху, Металісту, за що їм дуже вдячний.

Коли ми зібралися в травні, це дуже допомогло. Ніхто з нас навіть не замислювався про те, що давно не проводив офіційних матчів, хоча розмови про відсутність якогось тонусу десь велися. До штабу молодіжки запросили дуже кваліфікованого тренера з фізичної підготовки — Євгена Баришнікова, і ми гарно попрацювали.

«Мені було все одно, хто випаде у плей-офф»

Потім все пішло, як по маслу. Розгроми Фарер та Північної Македонії, вольова нічия з Францією, впевнена перемога над Вірменією. Головний тренер неодноразово наголошував, що нам потрібна одна перемога з великою кількістю голів — і вона все змінить. Так і вийшло на Фарерах, де ми зіграли дуже гарний матч. Після стартового поєдинку в Сербії саме ця перемога стала, на мій погляд, другим переломним моментом у відбірному турнірі.

Напередодні жеребкуванням плей-офф я взагалі не хвилювався. Побачив можливих суперників і зрозумів, що будь-якого з них ми можемо і маємо перемагати. Так, Словаччина — це було якось символічно. Це був реванш за поразку на Antalya Cup, з якої все починалося. І хоча в першому матчі ми поступилися словакам, у підсумку переграли їх за всіма показниками.

В Жиліні, можливо, десь зовсім трохи не налаштувалися. До того ж, грали на штучному полі, припустилися індивідуальних помилок. Головне, що потім не шукали причин, а розібрали свої помилки і виправили їх на полі. На цей раз ми виявилися сильнішими не лише по грі, але й по настрою і всьому іншому.

«Поки я єдиний тато в молодіжній збірній…»

Це була дуже яскрава перемога, але, якщо брати послідовний рейтинг особистих подій цього відбору, то на перше місце я би поставив дебютний гол за молодіжку — переможний, сербам у Львові. На другому місці — м’яч, забитий в ворота Північної Македонії. Після нього хлопці привітали мене з народженням донечки прямо на полі.

У нас, до речі, в команді багато приємних саме життєвих моментів — не лише футбольних. Декілька раз я приїздив в збірну саме на свій день народження, а наші тренери ніколи не залишають такі події поза своєю увагою. Було дуже приємно отримати подарунок і з нагоди поповнення в моїй сім’ї. Це був справжній сюрприз. Я ж поки ще лише один тато серед гравців молодіжної збірної, але знижок з цього приводу не маю (посміхається). Навпаки, розумію, що відповідальності має бути ще більше.

Хоча відповідальність в національній команді взагалі не повинна обговорюватися. Я з малечку мріяв грати за збірну. Пишався нею, коли Андрій Шевченко забивав в ворота Швеції на Євро-2012 — для мене це був найперший пам’ятний матч синьо-жовтих. Я був на сьомому небі від щастя, коли в 15-річному віці дебютував за юнацьку збірну в матчі проти Чехії в Щасливому. І я з нетерпінням чекаю на молодіжний чемпіонат Європи, який може стати дуже важливим для цілого покоління українських гравців.

Для успішного виступу там нам треба багато працювати в своїх клубах, чим ми зараз всі і займаємося. В такий час ми просто не маємо вибору — ми теж повинні віддати все, щоб Україною пишався весь світ.

Юрій ДЕНИСЕНКО

Шлях на Євро. Дмитро Криськів: «Насамперед вирішив побігти до Руслана Ротаня»