«Коломойський зламав кар’єру Коноплянки»: велике інтерв’ю з першим тренером легенди збірної України та Дніпра

Цього літа видатна постать для українського футболу Євген Коноплянка нарешті офіційно оголосив про завершення ігрової кар’єри. Він зумів стати улюбленцем вболівальників Дніпра, спробував свої сили у Європи, погравши в Севільї та Шальке, проте останні роки його кар’єри викликали все більше питань. Досі залишається відчуття певної недомовленості, адже Коноплянка міг більше, набагато більше…

Так вважає і перший тренер Євгена – Юрій Кевлич, який в ексклюзивному інтерв’ю сайту «Збірна» розповів про:

• Реакцію на новину про завершення Коноплянкою кар’єри;
• Спогади від першої зустрічі з Євгеном та гру в стилі Давіда Вільї;
• Низку помилок, яких припустився Коноплянка у власній кар’єрі;
• Серйозне питання до Олександра Петракова;
• Зірваний трансфер в Ліверпуль, хибний перехід у Севілью та провал в Шальке;
• Спробу Мірчі Луческу перевезти Коноплянку в російський чемпіонат;
• Дивний трансфер Євгена у Шахтар, маючи батька фаната Динамо;
• Порівняння з Михайлом Мудриком та аналогія з Андрієм Ярмоленком;
• Те, як має розвиватися дитячо-юнацький футбол в Україні.

 «Негативно сприйняв новину про завершення кар’єри. Хворий, кульгавий, з температурою, Коноплянка кращий за всю цю молодь»

– Чим нині займається перший тренер одного з найкращих бомбардирів в історії національної збірної України?

– Я досі керую дитячо-юнацьким футбольним клубом Олімпік, звідки Женя і ще багато інших хлопців вийшло: Ігор Березовський – колишній воротар молодіжної збірної України, бельгійського Льєрса та німецького Дармштадта, Ігор Загальський, який чотири рази поспіль із різними клубами виходив із Першої ліги у Прем'єр-лігу. Тож виховуємо молоде покоління кропивничан.

– А як Ви сприйняли новину, що Коноплянка завершив свою ігрову кар’єру?

– Ну, чесно сказати, негативно. Не розумію. Міг би ще пограти. Не знаю. У нього там є свої агенти, які, як я вважаю, трішки не в те русло його спрямували. Відверто скажу, не туди його скерували складнішим шляхом, так би мовити. 

– А яким шляхом слід було піти Євгенові?

– Якби він грав в Англії, як я говорив йому і радив, то це був би інший рівень сприйняття його як гравця. А так він пішов хибним шляхом завдяки своїм агентам ще на додачу. Так би мовити, «чудовий президент» футбольного клубу Дніпро (Ігор Коломойський – прим. «Збірна») спрацював, завадив йому.

Він повинен був переходити в Ліверпуль. Тоді навіть на один день прочинили трансферне вікно. Ліверпуль домовився, все було узгоджено. Але ви знаєте, як у нас усе вирішується. Я вважаю, що йому зламали кар’єру. Ось саме такі горе-керівники, які начебто давали гроші на футбол, але до кінця його не розуміли і не так любили, як слід було б.

– Чимало вболівальників вважає, що Коноплянка закінчив з футболом ще раніше. Саме тоді, коли почалися його вояжі у польську Краковію та румунський ЧФР Клуж.

Євген Коноплянка у грі за ЧФР Клуж. Фото: ЧФР Клуж 

– Ну, в принципі, я згоден із цим. Це не ті клуби, в яких має грати гравець національної збірної. Хоча, з іншого боку, можливо, що його зламали в психологічному плані. 

Той же Петраков, колишній головний тренер національної збірної України. Чомусь він викликав Ярмоленка на принциповий матч відбору на чемпіонат світу, а Коноплянку – ні. Викликали б його теж, так би мовити, ветерана. Він міг вирішити долю протистояння. На один матч можна зібратися і видати. Тим більше, Женя якраз гравець 65-70 хвилин. Потім, як правило, його змінювали. Я його знаю з дитинства, тому він усі свої здібності й талант свій якраз у ці хвилини демонстрував.

Я ось просто хочу весь час поставити запитання: «Чому Петраков не взяв на ось ці відповідальні матчі відбору Коноплянку?». І я пам'ятаю, як усі обговорювали кого ставити на лівий фланг, – Циганкова чи ще там когось. Я говорив і завжди це і підтверджую. Зараз хворий, кульгавий, з температурою Коноплянка кращий за всіх цих молодих, перспективних гравців, які так і залишаться з перспективою.

– Також поширеною є думка, що Коноплянка є доволі лінивим гравцем, що нібито і заважало йому розкритися у Європі.

– Я не знаю звідки вони це взяли? Лінь… Він свого часу злетів у нас на тлі всього нашого футболу українського. Звичайно, заздрість у багатьох. Тому така реакція на нього. 

Нехай краще ці горе фахівці, експерти чи горе вболівальники, які так говорять про нього, згадують те, як він їм допоміг, і тому самому Дніпру, і тій самій збірній України. Женя – третій бомбардир в історії національної команди, а вони – про лінь. 

Людей, які у футбол не вміють і не вміли грати, а тим більше на такому рівні, важко переконати у зворотному.

«Я орієнтувався на Валенсію Ектора Купера, Коноплянка був моїм Давідом Вільєю»

– Як відбулося ваше знайомство з юним, тоді ще нікому невідомим Євгеном Коноплянкою?

– Прийшов він до мене в листопаді у спортивному костюмі у холодний спортзал. В залі тоді було холодніше, ніж на вулиці. Тому він у рожевому костюмчику, який тоді вся країна носила, і завітав, але спершу не вирізнявся.

Вже потім Женя почав «набирати» своєю цілеспрямованістю, таким напором. У мене були хлопці, яких відзначали інші тренери з Дніпра, Металурга (Запоріжжя). Вони навіть казали, що якщо я збережу цих гравців, то ці хлопці гратимуть 100% у збірній України. А от заграв тільки Женя на високому рівні.

Коноплянка навіть плакав, коли програвали ми матчі, злився. Тому коли вболівальники або так звані фахівці щось подібне говорять, то вони просто його не знають.

Юрій Кевлич та Євген Коноплянка. Фото: Google

– На якій позиції Ви використовували Євгена?

– Раніше він грав у мене чисто нападника. У мене був приклад – Ектор Купер разом із Валенсією (аргентинець очолював її з 1999 по 2001 рр. прим – «Збірна»). Ось я подібну модель гри сповідував. Головне завдання було – в зону кинути, доставити м'яч. Женя там розбирався завдяки своїй фізичній природній швидкості. А техніку ми йому поставили в дитинстві хорошу. 

У нас були залізні стійки в спортзалі. Якщо стійка падала, то вона могла впасти по нозі й ставало доволі боляче. І бар'єри в нас були залізні, не такі пластмасові, як зараз. Тому Жека був вихований у таких спартанських умовах того часу. Я думаю, у свої зараз 34 роки, він міг би спокійно виконувати ці вправи. М'яч у нього неможливо забрати без порушення. Гадаю, ви самі це знаєте. Навіть у його 34 роки.

– У дитинстві Коноплянка також займався карате. Не виникало проблем через це?

– Ну, він ходив на карате два роки до того, як до мене потрапив у вісім. Тато казав: «У нас ще є здібності до карате». І я не забороняв. Кажу: «Ходіть туди, і туди, а там видно буде. Куди сконцентрувати свою увагу, де краще буде йому розвиватися». Але вийшло так, що він обрав футбол. Не шкодує, я думаю.

«Точно знаю, що Луческу хотів бачити Коноплянку в Зеніті. Він був злий, що не підписав його в Шахтар»

– Чи були у Євгена проблеми з дисципліною в школі? Як він навчався?

– Як було в школі я не знаю. Ну, скарг особливих не надходило, а він мене влаштовував як гравець, як людина в команді. Потім це уже інша справа. У кожного своє життя, кожен свої цілі й завдання ставить. Я досі вважаю, що коли втручаються батьки в агентські справи, то воно не веде до хорошого це.

– А батьки втручалися?

– Коли він був у мене, то такого не було. Але я особисто вважаю, перехід у Севілью це було великою, великою помилкою. Ну, а потім ще на додачу до цього є історія…

– Що за історія?

– Я знаю точно, що Мірча Луческу його дуже сильно хотів до себе в Зеніт (2016/17 – прим. «Збірна»). Я знаю це від селекційної служби Шахтаря, яка теж мене свого часу обробляла. Але тоді юний Женя у Шахтар не перейшов, а переїхав у Дніпро. Луческу був дуже злий, що дізнався, що Коноплянка був у полі зору селекціонерів Шахтаря, але не перейшов до них. 

І ось коли Мірча очолив Зеніт, то він хотів його бачити в своїй команді. Женя тоді грав у Шальке – це теж Газпром. Чому саме не перейшов – це вже питання не до мене. Треба особисто його запитувати. Найголовніше – це те, що йому потрібно було переїздити до Англії. Навіть до Вест Хема, який колись робив пропозицію.

– Колишній тренер академії Динамо Сергій Величко в інтерв’ю пригадував, що батьки Коноплянки відмовилися від переходу в київський клуб, оскільки збиралися їхати до Москви, нібито у Спартак. Чи відомо Вам щось про це?

– Ні, я вперше чую. Те, що Величко пропонував – це було, але він не перейшов у Динамо. І Крощенко пропонував йому, і Сан Санич Лисенко. Але про Спартак… Такого і близько не було. Спартак не розглядався ніколи, я впевнений.

«У Коноплянки вже був запланований медогляд в Динамо, але потім на турнір в Запоріжжя приїхав Стеценко»

– Як так сталося, що Коноплянка опинився саме в академії Дніпра, а не перейшов до Шахтаря чи Динамо?

– Я сам навчався в Дніпрі в інституті фізкультури, вболівав усе життя за Дніпро. Тому я все зробив для того, щоб його туди відвезти. Допоміг мені Петро Васильович Кутузов, чемпіон Радянського Союзу. Коли я сказав, що в мене хочуть забрати хлопчика талановитого в Динамо (Київ), він каже: «Так не може бути». 

Тоді якраз Дніпро почав виплачувати нормальні гроші дитячо-юнацьким тренерам. Тому я сказав про це. Петро Васильович звів мене зі Стеценком. Андрій Вікторович приїхав особисто на товариську гру в Запоріжжя. Женя забив, а ми програли 3:2. Ось так він у Дніпрі й опинився. Однак свого часу Євген був близький до підписання контракту з Динамо, навіть медкомісія була вже запланована.

Євген Коноплянка. 2011 рік. Фото: Google

– А як Вам і Кутузову вдалося переконати Коноплянку піти саме в Дніпро?

– Ми збиралися на турнір Кубок Шерифа в грудні. Були сніги, така погода огидна. Загалом, тренувалися тільки в спортзалі. І я потім дізнаюся, що Сан Санич Лисенко Коноплянку запросив у Динамо, і він там був на перегляді. Тренувався у них. У нас була усна домовленість з Олегом Коноплянкою, батьком Жені, що він може піти за обопільною згодою. 

Телефон у мене був червоний, я точно це можу сказати. З Шахтаря, з Динамо дзвонили. Я набрав Олега, кажу: «А чого немає Жені на тренуваннях?». Відповідає: «Юро, я тобі хотів сказати… Так ось, нас запросили в Динамо. Ми повинні пройти медкомісію 5 січня». Я кажу: «Олег, давай так домовимося: ви даєте мені ще один шанс. І вже тоді ми вирішимо питання: Динамо, Шахтар, чи куди ви там надумали».

На Кубок Шерифа Коноплянка не поїхав, тому що вже була пропозиція від Динамо. Женя каже: «Сенс мені їхати туди?». У нас маленький клуб, ми всі їздимо за свої гроші батьківські. Так що витрачати гроші тато не вважав за потрібне. Я сказав: «Добре». 

А там якраз діти ввечері зустрілися з Кутузовим, я пояснив ситуацію. Він каже: «Добре. Тільки треба, щоб його десь побачили». А поля в нас штучні були найближчі лише в Запоріжжі, в школі Металурга. Я дзвоню Едуарду Тимошенку. Ми домовилися про товариські матчі. І ось приїхали, з 2-го по 4-те січня грали спаринги і наостанок приїхав Стеценко. І вже безпосередньо там домовилися, а 16 січня Коноплянка приїхав та підписав контракт з Дніпром.

«Коноплянка нічим не допоміг своєму рідному клубу. Ми перестали спілкуватися після трансферу в Севілью»

– Коли востаннє спілкувалися з Євгеном чи його батьками?

– Ми підтримували контакт до його переходу в Севілью. Чи був далі конфлікт? Ну, по-перше, Дніпро досі не розрахувався з ДЮФК Олімпік (Кропивницький). Досі там посилаються на те, що Коломойський сидить і гроші від Коломойського ви не отримаєте. Типові корумповані схеми, які Дніпро і знищили. 

Потім з’явився Дніпро-1, і ви бачите де він нині, тому так. Ось це наш футбол, як-то кажуть. Люди, які вкладають гроші в нього, напевно, не до кінця розуміють що вони роблять і для чого.

– Ви говорили про цю ситуацію з сімейством Коноплянок?

– Коли я розповів про цю ситуацію батьку Жені, запитав: «Чому ж ви про мене не згадали?» Він каже: «Так треба було ж говорити». Я кажу: «Може, це має не від мене йти? Не я маю просити». Ось і все. На цьому ми закінчили взаємини з татом і Женею. Хоча з Женею ми ще один одного вітаємо на Дні народження, на свята, але це вже не ті стосунки, які були раніше. 

Можу сказати, що особисто футболіст Євген Коноплянка нічим не допоміг своєму рідному клубу. Він сам намагається сказати щось, хоче відродити якийсь ФК, але я можу йому передати цей клуб [Олімпік, Кропивницький]. Будь ласка. Тільки я досі, як сам у нього вкладав, так і продовжую.

Я також писав листа до контрольно-дисциплінарного комітету нашої федерації футболу, нині ж вона Українська асоціація футболу, то мені дали зрозуміти чітко: «Якщо ви хочете проблеми, ми вам зробимо». Тому ми поки що на паузі.

– Погоджуєтеся з думкою, що найкращі роки Коноплянки футболіста пройшли саме в Дніпрі? У Севільї він міг видати один фантастичний матч, а потім кілька посередніх, а то й зовсім просидіти на лаві для запасних.

– Ясна річ, що найкращі роки були в нього в Дніпрі. А те, що в Севільї, там, як ви сказали, поодинокі моменти. Так, чудовий гол проти Вільярреала, але все це спалахи. А стабільність – це принцип майстерності. Це його футбольне життя, але я б так не зробив, якби я був футболістом Коноплянкою. Я просто знаю цінність футболу, тому Женя, вважаю, свій талант трішки розтринькав.

«Якби Коноплянка перейшов у Ліверпуль, то став би справжнім героєм»

– Поясніть, чому Коноплянці було необхідно переїздити саме до чемпіонату Англії у той момент?

– Якби він перейшов у Ліверпуль, він би був справжнім героєм. Тоді все було при ньому: швидкість, м'яч неможливо забрати завдяки тому, що він грамотно ставить корпус і прикриває його від суперників. Але з часом, ясна річ, швидкість втрачається, а він – фланговий гравець. Хоча я і вважаю, що він міг спокійно грати і в нападі. Це все залежить від тренера, під чиїм керівництвом він грає. 

У мене ж він діяв як Давід Вілья у Валенсії Купера. А у Дніпрі в основний склад було важко потрапити. Безсонов запропонував Коноплянці замість якогось легіонера зіграти на лівому фланзі, він зіграв. Ну так воно і пішло, хоча він правша. Все життя я лаяв його, весь час казав тренувати ліву ногу. Але ніби як у Дніпрі в нього вийшло, якщо він на лівому фланзі грав:) Значить, щось ми робили правильно.

Як каже Петро Васильович Кутузов: «На смітнику футболістів важко знайти, їх виховують в дитячо-юнацьких школах або клубах. Просто про тренерів і клуби потім вони забувають, особливо часто коли злітають».

– Його перехід у Шальке Ви теж вважаєте помилкою. Чому Євгену не підходила німецька Бундесліга?

Євген Коноплянка під час гри за Шальке. Фото: ФК Шальке

– Перш за все, Бундесліга – це постійна боротьба. Женя – такий гравець, що не любить, коли його б'ють по ногах постійно. А його ігри за Шальке це підтвердили. Там ще й травми ставалися – це все наслідок відновлення. Не бере участь в іграх, немає ігрового тонусу, немає ігрового ритму. Фізичні кондиції відповідно, постійно втрачаються.

А якщо дві гри відіграв, потім дві гри сидиш у запасі або тебе не випускають, або випускають на 10-15 хвилин. Ну який тут ігровий ритм? І про які доскональні фізичні кондиції йдеться. Тому все до цього йшло. Ось воно й прийшло, як то кажуть. Спочатку до Краковії, а потім взагалі до Румунії довело.

– У момент повернення Коноплянки з Європи до України була інформація, що він має два варіанти з продовженням кар’єри: Динамо та Шахтар. Чи не помилився Євген, обравши донецький клуб, де, на відміну від Києва, він не мав шансів стати справжньою зіркою?

– Так, я теж вважаю, що це ще одне неправильне рішення. Взагалі не зрозумів цього. Тато мріяв усе життя бив у груди, що вболіває за Динамо. Я думав, Женя повернеться і буде грати за Динамо. Якщо чесно, не очікував, що він у Шахтарі опиниться.

І що вийшло в Шахтарі? Ви самі бачили, скільки він мав ігрового часу. Прийшов португальський тренер, який віддавав перевагу латиноамериканській братії. Коноплянці доводилося грати знову ж таки на рівні, грубо кажучи, команд Першої ліги або середняків Прем’єр-ліги в кращому разі. Або виходив на серйозний матч, але знову ж таки на 10-15 хвилин. А це знову ж таки втрата ігрового тонусу. Ну, значить, або сам хлопець, або агент його не розуміли до кінця, чим вони займаються і куди йдуть?

– Ваш найяскравіший спогад з ігрової кар’єри Євгена?

– У мене досі в кабінеті по секундах викладено гол у ворота збірної Англії на «Вемблі», коли він забив гол у дев'ятку. Ось це незабутнє враження. 

Також коли у складі Дніпра він провів яскравий сезон, забивав Аяксу. Те ж саме. Приблизно схожі голи такі в нього. У нас навіть вправа була – зміщення праворуч і удар у дальній обвідний. Ми свого часу з Женею це дуже довго відпрацьовували, зокрема і з лівої ноги. Вісім-дев'ять з десяти ударів він спокійно клав у дев'ятки. 

«Із задоволенням приїду в Англію та індивідуально тренуватиму Мудрика»

– Перед Євро-2024 було чимало розмов про золоте покоління збірної України. Головною зіркою національної команди наразі є Михайло Мудрик, якого дехто порівнює за манерою гри саме з Коноплянкою. Чий клас, як гравця, все ж вище? 

– Ну, я думаю, ви самі розумієте. І це не тому, що він мій вихованець. Мудрик – талановитий хлопець, але йому треба дуже багато працювати над завершенням. Те, що він проводить час у тренажерному залі, поки що це допомагає йому бути у швидкісному режимі. Але, мені здається, він перевантажує себе в тренажерному залі силовими тренуваннями і, відповідно, мало приділяє часу безпосередньо технічній частині. Особливо в завершальній стадії. У нього саме через це дисбаланс. Значить, чогось не вистачає саме у відчутті м'яча.

 Вічно в Мудрика в останній момент то м'яч звалюється, то повз м'яча, то на трибуни. Ну, виглядає якось це незграбно для гравця Челсі. На нього сподіваються і тренер, і керівництво, а завершення немає. Начебто проводить великий обсяг роботи, але безглуздо і виходить даремно. Це нагадує мені грузинських гравців, які у мене часто були: «Одного обіграв, другого, третього, а тут поле закінчилося». 

А якби він обіграв одного, другого, третього, поклав у дальній кут… І якщо він це робив, наприклад, у 15/30 матчів, то і ціна була б вже не 100 мільйонів. Можливо, вже й 200. Тому раджу наймати особистого тренера для завершення атак.

– Можливо, Михайло саме вашу кандидатуру і розгляне.

Михайло Мудрик на тренуванні Челсі. Фото: Google

– Будь ласка, я із задоволенням приїду в Англію, потреную його індивідуально. Я із задоволенням допоможу нівелювати цей дисбаланс. Але загалом англійський футбол для Мудрика. Це було правильне рішення. У жодному разі не в Італію чи Іспанію. 

Коли Пауля Брайтнера – чемпіона світу, гравця збірної Німеччини, який грав у мадридському Реалі, запитали: «Що вам дав іспанський футбол?». Він сказав: «Іспанський футбол навчив мене ухилятися від ударів нишком і завдавати такі ж удари, щоб суддя не бачив». Ось Павло Яковенко – шикарний гравець був. Поїхали на якийсь турнір в Іспанію. Людині зламали ногу. А зробив це майбутній тренер Андоні Гойкоечеа. Тому ми не звикли до такого футболу. Треба дорожити своїми зірками, а не відправляти їх у м'ясорубку.

«Свого часу Коноплянка злетів над нашим футболом, він не мав конкурентів, а далі пішла вже психологія»

– Повернімося до Коноплянки. Наскільки Євгенові все-таки вдалося реалізувати свій потенціал?

– Думаю, що на 60%. У кращому випадку. Свого часу Женя злетів над українським футболом, коли йому було 20-25-27 років. Ну, хто йому сказав би щось? Ось і все. Він нікого не бачив, конкуренції не мав на своєму фланзі. А потім пішла психологія… 

Одного беруть у 34 роки на принципові матчі для того, щоб збірна виходила на чемпіонат світу, а іншого такого ж з іншого флангу не беруть. Логіки в діях головного тренера не бачу. Зараз те ж саме… Ну, дайте людині нормально піти! Ви берете людей, які на лавці сидять, і навіть жодного разу не вийшли, випускаєте Ярмоленка. Це суб'єктивна думка. Тому, можливо, Женя сам побачив, що він не потрібен збірній і прийняв рішення завершити.

– А що є такого у Ярмоленка, на відміну від Коноплянки, що Андрій досі продовжує бути важливим гравцем для Динамо та викликається до збірної України?

– Виходити у складі – це ще не грати. Тут вже пора думати про завершення кар’єри. Його взяли на чемпіонат Європи – данина поваги. Сумніваюся, що Ярмоленко витримає ще. Швидкісної витривалості в нього вже немає – це всі бачать. Тому, мабуть, вся справа у динамівській школі:) Ми завжди знали, що динамівців більше в збірній, бо брати простіше, вони ближче до бази:)

«Павелко обіцяв мені побудувати два поля, як тренеру, що виховав такого гравця збірної. І що ви думаєте?»

– Ви багато років у футболі, маєте серед вихованців одного з найкращих бомбардирів збірної України в історії. Можете дати пораду молодим гравцям, які теж хочуть досягнути успіхів у своїй кар’єрі?

– Все просто – працювати треба попри все та не шукати легких шляхів. Можу сказати ще одне, що поки у нас не буде цілеспрямованої хорошої підготовки і оплати тренерського дитячо-юнацького складу, то нічого кардинально не зміниться. У нас так і будуть одиниці пробиватися. Найкращі вже у 14 років у академію Шахтаря або Динамо йдуть. Уже вся країна знає, як туди потрапляють. Потім у 15 років нових набирають, у 16 ще одних.

Люди, які звикли грати зі слабкими, ніколи не гратимуть із сильними на таких самих швидкостях. Якщо людина звикла їздити на «Таврії», вона ж ніколи не поїде швидше, як «Мерседес». Правильно? Ось проста логіка. У нас тепличні умови зроблено для серйозних академій. Питань немає.

Ну, самі порахуйте, скільки вони серйозних поєдинків проводять на рік. Грубо кажучи, це фінальна частина чемпіонату України U-17/U-19. Скільки вони там ігор зіграють? Вісім максимум, а так чотири-шість. А потім, коли треба грати проти таких команд, як Іспанія, Італія, Німеччина виходять люди, які звикли обігравати слабких. Так вони не обіграватимуть сильніших. У кращому випадку, як казав Лобановський, якщо все правильно зроблять, то 0:0 буде.

– Чи є взагалі позитивні зрушення у дитячо-юнацькому футболі в Україні чи все досі доволі сумно?

– Нічого хорошого немає. Майданчики всі руйнуються завдяки масовості. Як там говорили нам наші керівники: «Давайте масовість, масовість». Майданчики 12х26 всі в утопії, можливо, порізані на дачі комусь там. Зараз стали робити 20х40. 

А я завжди говорив, що краще в обласному центрі побудувати одне поле для федерації футболу тієї чи іншої області, як в Іспанії є центри підготовки в регіонах. Так у Кропивницькому зробіть два поля. Одне з трибунами, щоб дітки грали безкоштовно. Нам же безкоштовно виділяють гроші федерація, ФІФА, УЄФА. Чому ми повинні знову збирати кошти з дітей і платити за оренду? Розумієте, про що я говорю?

Юрій Кевлич. Фото: Google

– Так, авжеж.

– Мені ось Павелко обіцяв побудувати поле, як тренеру, який підготував збірній гравця. Навіть сертифікат у мене є, досі його бережу! І що ви думаєте? У мене вже аж два поля! :)

Наша федерація отримує гроші на розвиток футболу, так побудуйте на Кіровоградщині поля, побудуйте на Полтавщині поля, але щоб воно належало федерації футболу, а не якомусь приватнику, який смоктатиме потім з таких, як ми гроші, розумієте? Тоді це буде справді розвиток дитячо-юнацького футболу тієї. Нащо стільки майданчиків, масовість, якщо потім воно перетворюється на непридатність?

– На чий досвід українським футбольним чиновникам слід звернути увагу?

– Та подивіться на Європу. Чомусь футбольному клубу Мілан та Ювентус не потрібні діти 12-14 років. Вони їх забирають десь у 16-17, коли ті можуть вже стрільнути у дорослому футболі. Я провів аналіз і дійшов висновку: «Не треба дитину відвозити до академії». Нехай навіть вони називаються Реал чи Барселона. Дитина має проходити виховання у своїй власній сім'ї. А ось після 16 років замислюватися треба.

Це все для того, аби він не потрапляв у середовище, де триває конкурентна боротьба, до якої він не звик. У нас в Україні вистачає талантів, а чому вони себе не реалізовують? А тому, що коли він живе у провінційному містечку, на нього не чиниться такий тиск, немає дамоклового меча, що треба кожну гру вигравати, і ти маєш постійно перемагати. І тоді гравці розвиваються як той-таки Ламін Ямал з Барселони. Ось і вся оповідь.