Георгій Судаков: «Я розумію, що провів вдалий рік, і це лише початок»

Найкращий гравець УПЛ 2023 року за підсумками референдуму Команди, що проходив за підтримки компанії Evolution, дав ексклюзивне інтерв’ю нашому сайту.

— Георгію, наскільки неочікуваним стало для тебе таке визнання?

— Звісно, я розумів, що провів непоганий рік, але перемога в цьому авторитетному референдумі є для мене приємним сюрпризом. Круто, коли тебе визнають саме колеги, з якими ти їси один хліб, а також тренери найкращих команд України. Я вдячний кожному, хто віддав за мене свій голос.

«Головне футбольне свято року — молодіжне Євро»

—Яку трійку найкращих гравців УПЛ обрав ти?

— На перше місце я поставив Олександра Зубкова, який є одним з лідерів сучасного Шахтаря. Другий — Артем Довбик. Він хоч і виступавв нашому чемпіонаті лише до літа, але цього йому вистачило, щоб знову претендувати на перемогу в референдумі. Третім, на мій погляд, був ще один мій одноклубник — Артем Бондаренко, з яким завжди приємно виходити на футбольне поле. Як в клубі, так і збірній. З ним ми пережили майже всі найяскравіші для мене футбольні події цього року. 

— Про які саме події йдеться?

— Це був дуже насичений рік. Все йшло поступово. Спочатку ми із Шахтарем переграли Ренн в дуже емоційній серії пенальті і вийшли в 1/8 фіналу Ліги Європи. Потім був офіційний дебют в національній збірній України — матч на Вемблі залишиться в моїй пам’яті на все життя. В травні було моє перше чемпіонство з Шахтарем, і ми вибороли його в напруженій та цікавій боротьбі.

На початку літа я знову виступав за головну команду країни, з якою отримав позитивні емоції. З ними і прибув до розташування молодіжної збірної на Євро. Там було справжнє футбольне свято. Ми з командою просто кайфували від того, що робили. Перемагали, граючи в чудовий футбол. Саме в той, який хотіли тренери. Проте додому поїхали все ж таки засмученими, оскільки розуміли, що півфінал не був нашим максимумом.

Восени була Ліга чемпіонів — неймовірний турнір. Мені запам’яталася перемога над Барселоною, яскравими були осінні матчі за національну збірну. Тож, якщо коротко, то саме ці події я би виокремив.

— Ти знаєш, скільки матчів провів за цей рік?

— Знаю, що в минулому сезоні, з урахуванням виступів за всі збірні, в мене був 51 поєдинок.

— У 2023-му — 52. Це багато?

— Для гравця з УПЛ, вважаю, що так. А для тих, хто виступає в провідних клубах АПЛ, це, мабуть, мінімум. Там треба виходити на 60—70 ігор.

— Тобто, можна говорити про те, що ти поступово готуєшся до більш насиченого графіку?

— Я люблю грати в футбол, і що більше матчів, то краще. Інше питання, що обов’язково треба належним чином відпочивати. Справа в тому, що минулої зими в мене, як такої, відпустки не було. Я зробив операцію і проходив реабілітацію. Влітку, після молодіжного Євро, нам, на жаль, дали зовсім мало часу на відпочинок, а потім стався той самий апендицит.

— Головний тренер Динамо Олександр Шовковський якось розповідав, що після насиченого чемпіонату світу 2006 року в них взагалі не було відпустки, але «організм все ж таки взяв своє» — майже всі, хто грав на мундіалі, отримали травми…

— Гадаю, що в мене було щось подібне. Я слідкую за харчуванням, за режимом. Звідки в мене міг взятися апендицит? В спорті великихдосягнень дрібниць не буває, а відпочинок — це не дрібниці. Це запорука успіху. Тому дуже добре, що цієї зими мені вдалося, як слід, перезарядитися.

«В Лізі чемпіонів нам трохи не вистачило досвіду»

— В 20 років ти, по суті, вже був лідером найкращої команди України. Важко нести цей тягар?

— Лідер — це, мабуть, дуже голосно звучить. Один із лідерів—можливо. Все ж таки я добре розумію, скільки часу на полі отримую та як мені довіряють партнери. В будь-якому випадкув команді має бути декілька лідерів. Звісно, це велика відповідальність, і я відчув її на собі.

— Маєш на увазі критику окремих журналістів?

— Не лише журналістів. Мені дуже приємно, що від мене постійно чекають максимуму. Слід зіграти трохи гірше якогось рівня — відразу реакція. Це нормально. Через таке має пройти кожен сильний гравець.

— Два роки поспіль Шахтар яскраво виступає в Лізі чемпіонів, але вище третього місця в групі ніяк не стрибне. Це стеля нинішньої команди?

— Гадаю, що ні. Не забувайте, скільки в нас молодих гравців — майже половина основного складу ще влітку була в молодіжній збірній. Плюс суперники по групі. Цього разу ми грали з чемпіонами трьох країн — Іспанії, Португалії, Бельгії.Грали гідно. Як і минулого року, до останнього туру претендували на друге місце. Можливо, нам просто не вистачило досвіду саме таких матчів, коли потрібно виривати перемогу.

— Ще одне питання про стелю — тепер особисту. Зважаючи на розмови про нинішній рівень УПЛ, ти можеш далі зростати в нашому чемпіонаті?

— Якщо вам хтось скаже, що в 21 рік йому немає куди зростати в найкращому клубі країни, то це буде дуже дивно. Також я не згоден, що в нас такий вже поганий чемпіонат. Ви ж бачите, що про чемпіонство зараз мріють не менше п’яти команд.

Так, звісно, після Ліги чемпіонів, після повернення зі збірної на УПЛ непросто перемикатися. Перш за все на порожні стадіони, хоча ми все чудове розуміємо і не перестаємо дякувати нашим захисникам за те, що взагалі маємо можливість грати в футбол.

На жаль, в нас ще вистачає команд, які  виходять на поле з однією думкою — не дати зіграти супернику. З такими взагалі не цікаво. Так, треба вміти перемагати в різних ситуаціях, інколи це не вдається, але мені шкода тих гравців, які не мають змоги розвивати свої футбольні навички. Це, мабуть, головний мінус УПЛ.

— Чутки про твій можливий трансфер тобі не заважають?

— Взагалі жодних проблем. На мене це не впливає. Да, йдуть якісь розмови, представники клубів спілкуються, але я добре знаю одне — моє завдання грати в футбол та досягати результат.

— Пишуть про Ювентус і Челсі, Барселону і Арсенал. Як ти вважаєш, може краще почати з умовного Брайтона?

— Важко сказати. Дійсно, приклад Віктора Циганкова та Артема Довбика дуже показовий. Вони перейшли начебто в середню команду, тепер вона лідирує в чемпіонаті Іспанії, а наших хлопців вже хочуть запросити провідні клуби Європи.

Можливо, потрібен саме такий трамплін, хоча історія Михайла Мудрика теж показова. Ми добре знали, яким він поїхав до Челсі, а тепер бачимо, яким він став. Можу про це судити за тренуваннями і матчами за збірну. Мудрик пройшов адаптацію і вийшов на новий рівень в такому клубі.

Я знаю одне — все буде вирішуватися спільно з моїм клубом. Я дуже поважаю інтереси Шахтаря, який вміє тримати марку та продавати гравців, поважаю президента клубу та інших керівників, і впевнений, що вони так само зичать мені успіхів.

«Бажання в мене таке, як і у всіх українців…»

— За рік ти виступав під керівництвом п’яти тренерів. Важко постійно перебудовуватися?

— Ні. Майже всі вони хотіли грати приблизно в один і той же комбінаційний та інтенсивний футбол — Ігор Йовічевіч, Руслан Ротань, Сергій Ребров та МаріноПушич. Трохи інше бачення було у Патріка ван Леувена, але я намагався приймати його вертикальні вимоги — вбігав в простір і все таке. Футболіст має виконувати всі настанови тренера, підлаштовуватися. Що я й робив. Хоча зізнаюсь, що було не зовсім зручно, бо я з дитинства постійно і скрізь грав з м’ячем. Таких гравців в нинішньому Шахтарі дуже багато.

В той же час, я не можу сказати, що за ці три місяці я став гіршим. Навпаки, деякі дуже корисні речі для себе взяв. Це був досвід.

— Які три найкращих для тебе матчі 2023 року?

— Перше місце, без сумнівів, —гра проти Франції на молодіжному Євро. Далі поєдинок за національну збірну з Північною Македонією, коли ми перемогли, поступаючись з рахунком 0:2. Ну і, звісно, переможний матч проти Барселони. Хоча гра з Антверпеном (3:2) теж була дуже яскравою. Атмосферним вийшов і матч проти Англії (1:1). Так що хай буде не три, а п’ять поєдинків. 

— Для національної збірної рік вийшов наче і вдалим, але ж завдання ви поки не виконали. Як ти оціниш виступи головної команди?

—Гадаю, що все під нашим контролем. В нас є чудові шанси вийти на Євро, і ми зробимо все, щоб так і було. Ми віримо в успіх. Головне, як слід, налаштуватися, бо мені трохи не подобається, що наші експерти вже аналізують групу для України на Євро-2024. Почекайте, давайте ми пройдемо плей-офф, а потім будемо про це говорити. Ви ж знаєте, що нам історично було краще грати тоді, коли фаворитом вважали суперника. Тепер треба ламати цей стереотип.

— Ти вже згадав, що молодіжка могла розраховувати в Румунії на краще. Що трапилося тоді, в півфіналі з Іспанією?

— З різних причин ми не продемонстрували саме в цій грі свій максимум. Не знімаючи з себе провину за результат, я мушу сказати, що іспанці виходили на гру з деякою форою. В них був зайвий день для підготовки, а в нас — цей дивний переліт з Клужа з багатогодинним «відновленням» в маленькому залі очікування аеропорту. Досі не розумію, як таке можливо булодопустити, адже на таких форумах, на такій стадії, важливою є кожна деталь. А тут… Дуже прикро.

— Гадаю, у вас ще буде можливість нагадати про себе, адже, судячи з того, що не так давно ти виставив фото з олімпійською символікою, мотивація знову зіграти під орудою Руслана Ротаня в тебе є. Чи не так?

— Таке питання навіть ставити не потрібно — і не лише мені. Звісно, Олімпіада була нашою мрією, і ми прагнемо туди поїхати. Таке може бути один раз на все життя. Трохи непокоять строки проведення турніру — це будуть не дати ФІФА. Але я вірю, що наша мрія здійсниться.

— Яке ще бажання ти хочеш загадати в новорічну ніч?

— Таке саме, як і мільйони наших співвітчизників — перемогти ту орду, яка на нас напала. До речі, не дуже хочеться зустріти на Олімпійських іграх когось з представників терористичної країни. Сподіваюся, їх там не буде.

Також побажаю всього найкращого нашим захисникам, своїй сім’ї, яка завжди поруч зі мною, всім вболівальникам та колегам, які обрали мене найкращим футболістом. Я добре розумію, що провів гарний рік, і хочу вас запевнити, що це лише початок.

Євген ГРЕСЬ